Австрійський соло тріп, або як я реалізовував свою мрію

*В кінці є бонус для тих, хто дочитає*

ВСТУП

Для початку трохи передісторії...

Знаю, що пафосно звучить "реалізовував мрію", але саме так і є, адже задумка такої подорожі з'явилась в мене ще 3 роки тому, коли ми з друзями здійснили успішний велопробіг по Чехії та Австрії накатавши при цьому майже 600 км за 10 днів, з триденною зупинкою в Гальштаті.

Ззаду нас старий, прикордонний пропуск Чехія-Австрія (клік на фото, щоб збільшити)

По закінченню тієї подорожі я зрозумів, що це надзвичайно мала відстань за такий період і що кількість місць і вражень можна збільшити за допомогою мотоцикла. Ось тут, як то кажеться "Остапа понесло", я почав рити інтернети в пошуках інформації, щоб скласти детальний план поїздки: отримати категорію "А", купити мотоцикл і всі необхідні атрибути. Прораховував ризики, складав бюджет та розробляв різні варіанти маршрутів, одним словом підійшов до питання відповідально, так як мотоцикл потребує цього, а легковажних, він досить швидко ставить на місце, що не обійшло і мене одного разу, але про це пізніше. Ніколи не створював собі кумирів, але натхненням для мене стали подорожі відомого мото мандрівника Олексія Коровіна з Харкова, який восени минулого року помер від малярії в Єгипті, особисто його не знав, але було важко від такої втрати. Кому цікаво, ось лінк на його ютуб канал.

Слід також згадати, що коли я вже здав на водійські права і готувався купувати мот, наш відділ, в компанії, де я працював - розформували, відповідно я втратив роботу. Пів року пішло на те, щоб знайти нову і знову почати збирати засоби для реалізації задуманого. 

Минуло ще пів року, я позичив в друзів суму, якої бракувало, з десятка інших варіантів на польському allegro.pl було вибрано мотоцикл Honda Transalp 600 (1997) за його надійність, універсальність та популярність. Гроші заплатив людині, яка займається пригоном і розмитненням мототехніки (Славік, привіт!). За кілька днів я зустрівся зі своїм першим мотоциклом, буде лишнім казати, як ідіотська усмішка не сходила з мого фейса, коли я оглядав його:), коротше, я був на сьомому небі від щастя, мій байк, мій перший мотоцикл, він мій, хоч і старенький, але в дуже доброму технічному стані, з 37 тисячами км реального пробігу.

Почалась нова, байкерська сторінка мого життя, їздив усюди і багато, але парадокс, я НЕ отримував очікуваного задоволення, лише страх і постійні витрати на заправити, докупити ніштяків, екіпи і тд. Але з часом все стало на свої місця, навички водіння покращувались з кожним разом і одного прекрасного, літнього місяця я вирішив що готовий до того, заради чого купував свій байк.

Отож, речі зібрані (частина позичена), мотоцикл пройшов ТО, я налаштований, австрійська віза відкрита, напарників знайшов...АГОНЬ!!!...від'їхавши лише 75 км від кордону Україна-Польща не вписуюсь в поворот...На мені жодної подряпини, бо я був повністю в екіпі, а от мотоцикл дещо постраждав, весь пластик злетів наче листя з осіннього дерева + вітровик пішов спати = повернення додому на евакуаторі. На польській стороні допомогли добрі люди, на нашій теж такі знайшлись, але вже за гроші...

І такі "фінгали" були практично по всьому пластику, короче був ендуро-турист а став нейкед, фото після ремонту, але ще до пофарбування

Далі було так, я закинув мотоцикл в гараж і не підходив до нього з місяць часу, ви і уявити не можете яким це було для мене розчаруванням, стільки готуватись і все перекреслилось в один "прекрасний" момент. Я вдарився в гірський туризм, щоб хоч якось перебити ту фрустрацію, яка наступила. Була навіть думка продати мотоцикл, але на щастя цієї дурості я не зробив. 

Дубль "два"

Минув деякий час...

Я відремонтував мотоцикл, потихеньку відтанув, щодо нього, навіть встиг покататись перед першими морозами і снігом. Далі зима і відповідно мотосплячка на два з половиною місяці. Протягом цього часу я знову посилено почав готуватись до поїздки. Вмовив свого колєґу скласти мені компанію, докупив бокові кофри (минулого разу я позичав), купив новий шолом Nolan N87, поставив дефлектор на вітровик (це було дуже мудре рішення), поставив передні і задні захисні дуги, замовив нові покришки і ще багато чого іншого...

Потім сталась, як то кажуть, поляки "niespodzianka", мій друг Саша відмовився їхати зі мною, не можу сказати, що був сердитий на нього за це, тому що я ітак хотів їхати сам в цю подорож, щоб не бути залежним від когось, нікого не доганяти і нікого не чекати в дорозі, тому просто продовжив підготовку. Забув згадати, що відпустку для цього я замовив дуже заздалегідь на травневі свята і свій День народження.

Мій маршрут: Львів - Stará Lesná - Neufeld an der Leitha - Bruck an der Mur - Hohenverfen -  Berghof - Salzburg - Zell am See - Innsbruck - Neuschwanstein - Munchen - Trebon - Krakow -Львів (3000 км)

ДЕНЬ ПЕРШИЙ 

Stará Lesná

День "Д", час "Ч" настав...

Я біля гаража, поруч батьки, схвильовано дивляться на мене, кілька фоток і я стартую в омріяну путь. Так розпочався перший день мого мототріпу.

Перші кілометри давались досить легко, тому до Шегині я доїхав швидко. Великої черги не було, а ту що була я об'їхав як і належить мотоциклістам, ніхто нічого не казав.

Українську частину кордону я пройшов за 20 хвилин зупинившись на смузі для автобусів. А от поляки потримали вже довше, близько півтори години я провів у черзі на польській частині, але навіть це порівняно недовго. Пройшов паспортний контроль, далі митний, поляк швиденько оглянув мій центральний кофр, мені віддали паспорт і побажали щасливої дороги, так я в'їхав до Польщі.

Як тільки я перетнув кордон, одразу почав їхати по знаках, написано 70 км/год - їду 70, але, о диво, поляки мене весь час обганяють...:)З самого початку я планував оминати автобани, тому і поїхав регіональними дорогами. Неподалік від кордону наткнувся на ось такий незвичний монумент, жодних військових баз чи інших мілітарних об'єктів поруч не було, просто хтось встановив собі військовий бомбардувальник на задньому дворі:) Схоже явище я бачив на своєму маршруті ще один раз, але вже в Чехії, то було щось схоже на МІГ-17, радянський винищувач, який стояв в компанії звичайних тракторців:)

Підтримка з повітря:)

Досягши відмітки "75 км після кордону" почались різки підйоми, спуски і повороти, тобто ті місця, де минулого разу я розклався, тому їхати я почав вдвічі обережніше а відповідно і повільніше, через що 350 км, які мав проїхати за перший день стали доволі довгими і втомливими. Перетнувши умовний кордон Польщі і Словаччини я в'їхав в гірський регіон. Знову почались серпантини, але долати їх було легко, мабуть скіли покращились і я почав втягуватись в дорогу.

Але втома від незвички швидко почала мене наздоганяти, аж до головного болю, тому останні кілометри до забуканого пансіонату я вже їхав з величезними зусиллями, коли ж до місця ночівлі залишались не більше 15 хвилин переді мною відкрився божественний краєвид, який я просто не міг не сфотографувати.

 Високі Татри неподалік Стара Лесна

Так ся стало, що фоток в перший день я практично не робив, бо ще не звик до мультитаскінгу. За хвилин 15 після зробленого фото я таки дістався першої точки, браму пансіонату Privat Klain мені відкрила бабуська в глибоких літах, нікого крім неї не було вдома, тому вона просто дала мені ключі і на пальцях показала куди йти:)

Сказати що я був втомлений - це нічого не сказати, голова розколювалась...Але повечерявши і відпочивши, я віджив, навіть вийшов на зв'язок з домом. Потім накрив мотоцикл чохлом і ліг спати. З самого початку подорожі час змінив свою форму для мене, тобто один день в дорозі був наче 4-5 днів в буденному житті.

ДЕНЬ ДРУГИЙ 

Neufeld an der Leitha

Автобани і обід на озері...

Другий день почався доволі легко, швидко встав, зібрав речі, поснідав, розчехлив мотоцикл, розчехлився сам:) Сів вдягати екіпу і тут мені почав весь час заважати господарський собака, просто не відходив від мене, підійду до мотоцикла, він за мною, одягаю наколінники, він мусить понюхати, ось це справжній сторожовий пес.

Вирушивши з пансіонату я взяв курс на Братіславу, щоб звідти вже поїхати на Неуфельд, заїхав в місцевий Lidl, заправився і шурнув по автобану E50, швидкість тримав в районі 110-120 км/год.

Зупинка на відпочинок, перевірку рівня масла і тиску в камерах

Раптово мотоцикл почав втрачати обороти, це закінчувався бензин в основному баці. Хрінова ідея зупинятись на автобані, але вимушено встав на аварійній смузі, швидко перемкнувся на резервний бак і почав шукати по навігатору найближчу заправку, яка виявилась просто за поворотом:)

Вирішив зупинитись на відпочинок і обід поруч мальовничого озера, заїхавши мотіком прямо на пірс.

Озеро Liptovska Mara

На в'їзді в Австрію я згадав слова Олексія про платні дороги і штрафи які з цим пов'язані, тому вирішив купити віньєтку, яка коштувала всього 5 євро на 10 днів для мотоцикла. 

За короткий час доїхав в кемпінг. Тільки почав розкладати палатку, як в гості заїхав Льоший разом з дружиною, ми побалакали про місцеве життя, зробили кілька фоток і вони поїхали а я продовжив розбивати табір. 

Кемпінг в містечку Neufeld an der Leitha

Приготував вечерю, вірніше просто розігрів на пальнику ашанівську консерву, капусту з сосисками, непогане рішення в таких випадках, а далі завалився спати.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ

Bruck an der Mur

Вітряний...

Ранок почався з шалених вітрів, місце під палатку мені виділили на горбі над озером, тож як вітрозахист я вирішив використати мотоцикл. Погода була припаскудніша і відповідно настрій також, в голову почали лізти дурні думки, про кардинальну зміну маршруту в бік Італії. Нашвидкуруч поснідавши і зібравши табір я вирушив в дорогу, мене постійно супроводжував дуже сильний боковий вітер, який залітав під шолом і зносив мене на зустрічну смугу, від цього настрій і бажання впали ще більше і я вирішив заїхати на заправку, щоб поспілкуватись з батьками і озвучити їм свою ідею, про зміну напрямку в бік Італії. Замовив каву, під'єднався до віфі. 

Випивши кави і поспілкувавшись з батьками я почав гуглити прогнози погоди, які абсолютно не радували, але зібравшись з духом я таки вирішив продовжувати рух по заплановано маршруту, але вкоротив тогоденний пробіг на половину. Забукав собі непоганий номер в готелі по хорошій знижці. 

Приблизно через годину я виїхав з того вітряного регіону, погода покращилась і настрій мій також. Через що я і не помітив як приїхав в заплановане місто, згодом знайшовши забуканий готель. Основний кофр я залишив в готелі і поїхав за своєю винагородою:)

Поспіхом оглянув місто з місцевої Замкової гори.

містечко Bruck an der Mur

Повернувся в готель, причепив кріплення для екшн камери на шолом, випив пива і вирубався. Той день став переломним, бо після нього я по-справжньому почав кайфувати від поїздки. Саме тоді я і згадав момент з фільму Олексія Коровіна, де він подорожував до Австралії. В своєму відео він ділився враженнями якраз про третій день, як йому важко і що, цитую: "Це лише третій день а попереду ще три місяці", але в нього тоді, як і в мене на наступний день динаміка настрою суттєво збільшилась і все пішло гладко.

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Hohenverfen

Замок Хоенверфен...

Чудовий, світлий день просто підштовхував і надихав на дорогу, так як пробіг за попередній день я поділив на два, досить швидко я дістався до одного із запланованих до оглядин, замку Хоенверфен, по дорозі зупинявшись, щоб пофоткати гори.

По дорозі в Хоенверфен

Швидко знайшовши місце для парковки я перекусив і вирушив в гору до замку.

Як я пізніше переконався, всі туристичні об'єкти в Австрії, які знаходяться на підвищенні мають платний фунікулер і безкоштовний піший підйом, я хлопака економний, тому і вирішив піти пішки, про що потім пошкодував, не через те, що довелось попотіти а тому що до закриття залишалось пів години на момент мого сходження до воріт замку, плата за вхід 10 євро, як тут не згадати джентельменів з популярного інтернет мему:

Тому фотографувати і оглядати все довелось в ритмі вальсу. Тим не менше фото і враження залишились позитивними.

Замок Хоенверфен (фото з інтернетів)

Зовнішній вигляд замку

Панорама з зовнішнього двору

 Внутрішній двір замку

Швидко оглянувши замок я повернувся до мотоцикла тією ж стежиною і вирушив на пошуки свого кемпінгу.
Через проблеми з навігацію на смартфоні я довго не міг знайти кемп, довелось діставати туристичний GPS, який таки довів мене до місця призначення. 

Процедура стандартна: розкласти палатку, підігріти консерву і завалитись спати.

ДЕНЬ П'ЯТИЙ 

Hallstatt and Berghof 

 

Третій раз "привіт Гальштат"...

Ранок п'ятого дня був чудовий, легко встав, заварив мюслі, випив чайку і просушив палатку від роси, все це на фоні неймовірних краєвидів Альп.

Кемп Фірталлер в містечку Ellmauthal

Дорогою до проміжної зупинки, містечка Гальштат мені постійно траплялись незабутні краєвиди, та мальовничі австрійські села, проїхати мимо яких просто неможливо.

Невідоме село дорогою до Гальштату

Буду відвертим, мене надзвичайно вразив рівень життя в селах Австрії, як кажуть в народі: "по-богатому". Все в них є, будинки гарні, практично під кожним стоїть БМВ, але найцінніше це краєвиди і природа, що їх оточує і яку вони пильно оберігають. 

Проїхавши всю Австрію з півночі-зараз і півдня - в 2013, я почав розуміти чому все саме так. Країна багата не просто так, не через земельні надра (газ, нафта) а тому що там кожен клаптик землі засіяний, якщо не культурними посівами то травою, яку регулярно косять і потім сушать на сіно, щоб зимою годувати худобу, котра в свою чергу є джерелом молока та м'яса. Всюди пахне гнуйом і я впевнений, що австрійці цього не соромляться а навпаки, пишаються цим, це символізує їх багатство і є його джерелом. 

В кожному третьому селі стоїть якесь виробництво, країна заробляє бабки, через це люди багаті і в них нема потреби красти, обдурювати державу і один одного, всі культурні і чемні з оточуючими це проявляється у всьому, на дорогах серед водіїв, в супермаркетах між продавцями і покупцями чи просто на вулиці між прохожими...

Повертаючись до маршруту, хочу підкреслити красу містечка Гальштат, яке через це, на мій погляд, дещо страждає від навали туристів, особливо з азійських країн, це парадокс, який чекає подорожуючих, що їдуть в Австрію очікуючи побачити виключно автентично білу країну.

Власне, сам Гальштат

Фото зроблене з місцевого пляжу 

 Фотка з інтернетів:)

Ну і як без знимки на традиційному місці

Страшенно зголоднів поки їхав в Гальштат, а продуктовий був зачинений на обідню перерву, до відкриття залишалась година часу, яку я витратив на фото і прогулянку вулицями цього містечка.

Згодом пообідавши на пляжі я продовжив їхати до місця ночівлі, яке розташовувалось на найбільшому озері Австрії - Attersee, до якого я успішно доїхав і заселився, привітна австрійка навіть дала мені дощечку, щоб я підставив під ніжку мотоцикла. 

А далі по накатаній, купив "пажрать" і пивка, розбив палатку. З'їв і випив все що купив, пішов гуляти в село:)

Пірс озера Attersee

На цій прогулянці мене вразило кілька речей, перша це те, що вулиці мили пожежники, прямо з гідранта, це було для мене такою дивиною, що не зафоткати я не міг.

Другим, тим на що я звернув увагу, вся територія, яка прилягала до озера була приватною, тобто доступу до нею постороннім не було, мені довелось пройти мало не все містечко, щоб знайти відкриту хвіртку і підійти до води для кількох фотографій.

Через декілька хвилин після цього фото я повернувся тією ж дорогою в кемпінг і ліг спати.

ДЕНЬ ШОСТИЙ

2 ночі в Berghof

Озерний край...

В цьому місці я вирішив зупинитись на два дні, тому що даний регіон був мало не основною ціллю моєї поїздки, далі ви зрозумієте чому. 

Отож прокинувшись зранку я не гаючи часу швидко прийняв душ і поставив консерву "Сочевиця з ковбасами" на пальник грітись, бо розумів, що день мене чекає довгий, отже треба було добре поїсти, при цьому я не відкрив консерву, щоб вона швидше загрілась. Сиджу я значить, нічого не підозрюю і тут...БАБАХ...консерва вистрілю і мій сніданок розлітається мало не на весь кемпінг, сосиски приземлились аж через 2 секунди (не важко вирахувати висоту на яку вони підлетіли), виховані австрійці зробили вигляд, що нічого не бачили і довелось використовувати альтернативу, гречку з куркою і мюслі з чаєм. 

 Тут знову доцільними будуть джентльмени з осудливим виразом обличчя:)

Все таки поснідавши я обрав першим пунктом оглядову точку, яку бачив на фотографіях. На щастя я заїхав мотоциклом практично до самого в'юпоінта, де були столики під старим кедром. Трохи посидівши я почав фотографувати.

Назбирав жменю кедрових горіхів, щоб посадити в своєму саду

Покришки Metzeler Sahara 3 таки стали у пригоді в Австрії:) 

Наступним пунктом моїх оглядин було ще одне підвищення неподалік, до якого я вже точно планував повністю доїхати мотиком (наївний), бо по навігатору було чітко видно що є дорога, яка як виявилось була ґрунтовкою з солідним кутом підйому і глинястим, мокрим покриттям, в придачу завалена сосновими обрубками, тож пертись мені довелось далеко і довго. 

Йду я собі, нічого не підозрюю і раптом переді мною з'являється олень, побачивши мене він чкурнув до лісу що було сил, так що я не встиг його зфоткати. 

Йду далі і починаю відчувати на нюх запах псіни, в голові напрошується логічний висновок "Де є олені там є і ті хто на них полює" і це я не про мисливців а про вовків, а так як в австрійських лісах тварин бережуть...словом, тоді на мою думку була доволі висока ймовірність тих вовків зустріти, йти я почав як параноїк, постійно оглядаючись:), параної добавляло щей те, що ніяких признаків оглядового майданчика не було, а дорога була порослою заростями, тобто ніхто по ній не ходив. Це вже пізніше я дізнався, що в тому лісі нема жодного вовка і ведмедя, а той запах був оленячий. До точки я таки дійшов і не даремно...

Винагорода за годинне сходження

Спускався вниз я вже іншою дорогою і чисто випадково набрів на мавзолей та інформаційну дошку в честь Віктора Каплана, який був винахідником однойменної турбіни, зрештою це і не дивно, адже жив він в озерному регіоні.

Нарешті дійшовши до свого мотоцикла, далеко їхати вже не хотілось і я вирішив просто проїхатись навколо оточуючих озер. 

Озеро Mondsee

Протягом покатушки я інколи зупинявся на відпочинок, і на одній з таких зупинок, на березі озера я познайомився з старим байкером на ім'я Кріс, ми проговорили мабуть з годину, він вічно пригощав мене цигарками і розповідав про свої подорожі, з його ламаної німецько-англійської я зрозумів, що він об'їздив всю Європу, тричі побував в Ізраєлі, що він пацифіст, має двох синів мого віку, теж байкерів доречі, працює рентгенологом і йому лише два роки до пенсії , одним словом в душі вічно молодий хлопака, хочу теж бути таким в старості. Ще Кріс розповідав що веде щоденник і що обов'язково впише в нього нашу зустріч і розмову, це приємно усвідомлювати. 

Слід також зазначити що той регіон, як я зрозумів, є меккою мототуристів, їх там було стільки, що просто набридає з кожним вітатись.

все те ж озеро Mondsee

Після вельми насиченого дня я повернувся в кемпінг дуже змучений, з'їв 500 грамову консерву гуляшу з вепра, яку купив ще в словацькому Lidl (рекомендую закуплятись лише там) і завалився спати.

і доречі без хліба:))

Так закінчилось моє перебування в кемпінгу на побережжі озера Attersee.

ДЕНЬ СЬОМИЙ

Salzburg and Zell am See

День народження у тебе...

Неділя, 8 травня, я рушив в напрямку міста Зальзбург, проїхати потрібно було лише 42 кілометри, які пролетіли для мене швидко. Дорогою я зупинявся лише двічі, коли проїжджав вздовж двох сусідніх озер Mondsee та Fuschisee. 

Озеро Fuschlsee

Морально готувався, що заїзд в місто буде довгим, тому що, як я думав, Зальзбург регіональний центр і має бути великим, але на щастя в місті я опинився швидко. Одразу ж почав шукати якийсь в'юпоіт (початок підйому тут: 47°48'04.9"N 13°02'44.5"E), щоб оглянути все з висоти і знайшов, але, як завжди довелось йти пішки мало не годину часу, на самій вершині був...ресторан:))Судячи з вигляду зовсім недешевий. Не знаю як, але відвідувачів в ньому було дуже багато, хоча фунікулера я там не помітив.

Фото зроблено звідси 47°48'06.4"N 13°02'49.4"E

Не обов'язково підійматись на саму гору, найкращі фото я зробив зовсім неподалік від початку. 

на пагорбі замок Зальзбурга

Спустившись вниз, я зняв рюкзак, дістав попити воду, зібрався і вирушив до найближчої атракції, будинку народження Моцарта,

Будинок де народився Моцарт

По дорозі також збирався придбати значок-пін, який я купую в кожному великому місті де побував. Куртку я залишив на мотоциклі і вийшло так що ходив в черепасі, загалом виглядало так наче я в якомусь екзоскелеті, всі дивились на мене як на робокопа, навіть один чувак підійшов і сказав "You looks cool". Я звичайно в такі речі не вірю, але після стількох поглядів я страшенно втомився, тому вирішив як можна швидше забратись звідти, як тільки придбаю значок.

Мости Зальзбурга

Проходжу я кілька магазинів, щоб вибрати найгарніший і нарешті його знаходжу, заглядаю в гаманець а готівка в ньому закінчилась, ну думаю нічого, зараз дістану гроші з прихованої кишеньки в рюкзаку і розрахуюсь, починаю знімати рюкзак А ЙОГО НЕМА...в ньому гроші і ДОКУМЕНТИ...ви і уявити не можете на який висад я тоді впав...Починаю згадувати де міг його залишити, і тут до мене доходить, що зняти то я його зняв, коли спустився з оглядової а от назад то не вдягнув. Почав бігти по тісненькій вулиці так, що жінки одразу похапались за свої сумочки.
Заскочивши на мотоцикл, рванув до місця де залишив наплічник, під'їжджаючи до того провулку, моя голова ще за 10 метрів була повернута в його сторону...рюкзак лежав ніби нічого і не було...Ооо мені одразу полегшало і тривога зпала, але вже був готовий їхати в українське консульство, всі документи я мав відскановані на гугл драйві. Таки пішов і купив той значок, пообідав кебабом і рушив далі на Zell am See.

Високогірна дорога (1319 м) до Zell am See

Озеро Zell am See

Так як це була незапланована зупинка, тому і кемпінга заздалегідь я там не шукав, але опираючись на свій попередній досвід катання навколо таких озер я зрозумів, що кемп там буде точно і не помилився.
Заповнив реєстраційні документи, вибрав собі місце біля будиночка на колесах, з бухими німаками, пішов заряджати свої гаджети і посидів в неті заодно, далі пішов до палатки, зробив кілька фоток  і ліг спати, так я відсяткував свій День народження:)

Вечірній Zell am See

ДЕНЬ ВОСЬМИЙ

Innssbruck

Найкращий краєвид поїздки...

Рано-вранці, я швидко зпакувавши свої манелі вирішив зазняти місцеву панораму, щоб далі поїхати на Інсбрук. Це не мало бути нічого особливого, як я тоді думав, бо до того вже багато побачив і сумнівався, що мене можна чимось здивувати, але те що мені відкрилось - незабутньо...

Фото з цієї точки 47°20'20.0"N 12°49'39.6"E

Примітним є те що хтось додумався побудувати там готель, я б із задоволенням провів там кілька днів, тільки заради того, щоб кожного ранку пити каву з таким краєвидом...

Але потрібно було рухатись вперед, тому я довго там не засиджувався хоч і хотілось. До Інсбрука мені залишалось 150 км. гірськими дорогами це не багато і не мало, плюс зупинки на фотографування і замість двох годин я потратив на цю дорогу три з половиною години.

Дорогою до Інсбрука

Так як місто Інсбрук знаходиться посеред гір, температура вночі там опускалась до такої, коли в палатці вже дещо некомфортно і потрібен зимовий спальник. Тому я забукав собі хостелок неподалік від центру. 

Місто за розмірами таке ж як і Зальзбург, тому проблем з заїздом всередину не було. Вже по традиції я першим ділом поїхав на оглядовий майданчик, пообідав там, перевірив рівень масла і почав фотографувати.

Фото з цього місця 47°17'10.1"N 11°23'56.6"E

Хочу також згадати, що відомий альпініст Герман Бугль був саме з Інсбрука, не знаю можливо це співпадіння що підйомники на гірськолижних курортах називають "бугель".

Інформаційна дошка на оглядовому майданчику

Згодом я заїхав в хостел, закинув свої речі і поїхав далі кататись містом, відвідав міський парк , в якому зустрів п'яних дєдаваєватєлєй (девятое мая ж йопт) та прогулявся по центральній площі міста.

Одна з центральних вулиць Інсбрука, неподалік будівля з золотим дахом

і ще трохи міських пейзажів

Після добрячої мотопрогулянки містом я поїхав в хостел на ночівлю.

ДЕНЬ ДЕВ'ЯТИЙ

Neuschwanstein and Munich

Привіт Німеччина, до зустрічі Австрія...

Не знаю чому, але в Інсбруку мені не спалось, тому встав я дуже рано, близько шостої, суттєвим плюсом було те, що я отримав чудовий краєвид з вікна.

А таким був ранковий вид з вікна кімнати мого хостела

На сніданку в хостелі я був мало не першим, стандартний європейський сніданок: мюслі, кава, канапки, трохи джему навіть взяв собі в дорогу. Шлях до Німеччини був не менш мальовничим ніж всі дорого до того.

На шляху до замку Neuschwanstein

Доволі нелегко давалась мені цього дня дорога, мабуть вже був морально втомлений, тому що фактично я майже виконав основну ціль своєї поїздки і десь закрадалось відчуття що скоро додому.

Не пригадую чи писав про це раніше, але я вважав замок Білий Лебідь одним з головнх пунктів своєї подорожі, нажаль, чи то гігантський потік туристів, чи то вже більше ніж тижнева дорога, щось таки відбило мені бажання заходити в замок, в придачу, до його воріт не можна було заїхати мотоциклом, потрібно було купувати екскурсійний квиток за 15 євро і простояти величезну чергу.

Часу в мене було небагато, тому що до Мюнхена залишався ще солідний шматок дороги, тому я вирішив поїздити навколо замку, щоб поробити фото на його фоні, так і зробив, але спершу пообідав на обриві перед озером.

Ось він красень, видніється здалека

Поїздив ще трохи шукаючи гарний ракурс, але так і не знайшовши його, я рушив до Мюнхена.

Відїхавши зовсім трохи, я нарешті таки знайшов підходяще для фото місце, яке якраз зайняли три американки. Підійшов, привітався і попросив їх зробити мені кілька знімків, вони люб'язно погодились і у вдячність я зробив для них те саме.

На фоні Нойшваншайтну

Для того, щоб ви зрозуміли в чому особливість того замку, чому я спеціально їхав до нього, покажу фото зблизька, яке знайшов в інтернеті. Ще кажуть, що цей замок послужив прототипом для логотипу студії Уолта Діснея.

Отож, намилувавшись цим чудом архітектури здалека, я шурую на Мюнхен і...починається дощ, як я тоді думав найсильніший за всю поїздку. Вирішив зупинитись, щоб десь заховатись. Бачу, здалека високі дерева, ну думаю, зараз стану під ними, хоч якийсь захист буде, тільки під'їжджаю, як бачу що там вже зайнято:)

Але на моє щастя, одразу через дорогу була ще краща схованка, яку я успішно окупував на подив всіх німців, які проїздили мимо, для них це було кумедно, що мотоцикл стоїть там де мають сидіти люди, це читалось на їхніх обличчях, разом із розумінням ситуації, ніяких осудливих поглядів і викриків "Ukrainisch Schweine-"  :) Навіть поліцейські проїжджаючи мимо двічі - не зупинились.

Сидіти довелось досить довго, дощ все ніяк не проходив, я вже навіть подумумав, що доведеться ночувати на тій зупинці, а що місце пристойне. Але за деякий час дощ вщух, я  переодягнувся в дощовик і рушив далі по маршруту, весь час доганяючи ту хмару і попадаючи під дощ:)

Проїхавши повз ще одного озера я таки потрапив до Мюнхена і хостела, який попередньо зарезервував через Booking на телефоні (зручна штука - рекомендую!)

Того дня я вирішив вже нікуди не йти а просто поставити мотоцикл на парковку і випити пива під хостелом. В номер я попав ще з двома арабами, тому двічі довелось споглядати, як вони роблять намас прямо в кімнаті.

ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ

Munich

Пиво і музей...

Наступного ранку я підвівся біля сьомої, провів мильно-рильні процедури і поїхав дивитись пивну столицю Німеччини. Ну що сказати, місто звісно гарне в архітектурному плані, але я не за цим їхав, тому мені швидко набридло лазити по центрі і я ціленаправлено пішов до пивної Гітлера. 

Центральна площа Мюнхена

Знайшов я цю пивну навіть без навігатора, зайшов всередину і був вражений інтер'єром, все просто кричало до мене по-німецьки, з баварським акцентом "замов пивка", що я і зробив, світле пиво доречі коштувало 5 євро за 0,5 і це ще найдешевше.

Hofbrauhaus, або пивна Гітлера

Власне, інтер'єр пивної

Випив я тих нещасних 0,5 пива, закусив кренделем, погуляв ще по пивній, огляшнувши все, не знайшов жодної згадки про діда Адося і пішов шукати шаурме на вулиці Мюнхена, щоб пообідати, знайшов я це чудо турецької кухні буквально на сусідній вулиці. 

Далі я ледве знайшов свій мотоцикл, який припаркував неподалік від міської площі і рушив до Музею науки і техніки, або як його називають німці Deutsche Museum. Я бачив його у відеоблозі подружжя байкерів Banda Panda і сам вирішив його відвідати. Слова лишні, вразив мене це й музей до глибини душі, під одним дахом зібрано всю шкільну програму, дітям показують як все працює на практиці, від стародавніх водяних млинів, до сучасний ядерних станцій, якщо детально ознайомлюватись з усіма експонатами, то на цей музей можна витратити тиждень часу, браво вам німці за цей музей!!!

 Експозиція присвячена біології, на фото збільшена модель бактерії

Пункт управління метеостанцією

 Робототехніка

З цього музею я вийшов втомленим і задоволеним, часу до заходу сонця ще залишалось досить, тому я просто покатався містом, заїхавши глянути на Maximilian та Англійський парк.

 Maximilian 

Решта дня нічим особливим не відзначилась, я просто поїхав в хостел і ліг спати. 

ДЕНЬ ОДИНАДЦЯТИЙ

Trebon

Чеський рай...

Попереду мене ще чекало 550 км до містечка Требон. Довелось запастись терпінням, я повністю зусередився на дорозі і налаштував себе так, що проїхати цю відстань мені треба з мінімальною кількістю зупинок, тому в той день я зробив одну лише одну фотографію.

Одразу хочу підкреслити, що як тільки я в'їхав на територію Чехії, відчув суттєву різницю в дорогах і не тільки покриття, але й планування. Купа сліпих поворотів і практично повна відсутність дорожніх знаків змусили мене їхати дуже обережно а отже і повільно, тому я приїхав в гостьовий будинок близько 17:00, господиня, відкрила мені гараж, я загнав мотоцикл, посидів трохи в інтернеті, послухав музику і ліг спати.

ДЕНЬ ДВАНАДЦЯТИЙ І ТРИНАДЦЯТИЙ
Krakow

Зливи...

Ще в Требоні, я дивився прогноз погоди на наступні два дні і розумів, що буду як в тій пісенці "...мокринькая кисонька...", але діватись було нікуди, тому стиснувши зуби я рушив на Краків. 

Не знаю якого біса, але я прошляпив те, що в налаштуваннях навігатора було виставлено правило уникання платних доріг, тому повів він мене глухими чеськими селами, десь після сотого кілометра (а всього треба було проїхати 350 км в той день) я вирішив перевірити чи співпадатиме далі така дорога з моїм туристичним навігатором, який я тримав про запас і таки не помилився, він повів мене іншою, набагато швидшою дорогою, їхати стало суттєво легше. Тих сто кілометрів, які я невдало проїхав я вважаю чудовою можливістю побачити як живуть в чеському селі, чомусь тоді закралась думка, що це українські села, але за років 15-20.

Заїхавши в Краків, я одразу попав під дощ та щей в пробку, з горем пополам знайшов свій хостелок, накрив байк чехлом і ліг спати.

Ранок наступного дня не дуже відрізнявся від попереднього, далі падав дощ, поснідавши я заходився збирати речі, попрощався з руммейтом та персоналом хостела, який доречі весь український  і рушив додому. Страшенно душила жаба, як так, бути в Кракові і не заїхати на місцеву площу Ринок бодай на 5 хвилин, в кінцевому результаті жаба таки перемогла.

 Краків, площа Ринок

По автобану з Кракова я попав не те що під дощ а в повноцінну зливу, фури, які потрібно було брати на обгін залишали по собі цілі стіни з води. Протягом всієї дороги до кордону я бачив три аварії, тому швидкість тримав безпечну для такої погоди, в районі 90 км на годину. На заправці зустрів мото-пару з Києва. Віталік також на трансальпі, правда трошки новішої моделі 650-ка. Обмінявшись кількома словами і фотками ми рушили на Львів вже разом. В місті Кошице ми стали в пробку, яка обіцяла бути дуже довгою, а так як я вже дуже хотів додому, тому  попрощався з землякми і обїхав пробку, а потім і ще одну, тобто Віталіка залишив далеко позаду. Чекати звісно я їх не став а просто рушив до кордону, по дорозі заїхавши в Теско, щоб купити мамі бодай шоколаду.

Всю чергу на кордоні я об'їхав без жодних докорів совісті. А от на паспортному контролі вже довелось трохи постояти, але то дурниці в загальних масштабах. Нашу частину кордону я пройшов за 15 хвилин і УРА, я в Україні, заїхав заправитись і "вйо", до Львова.

Опинившись вдома, я зробив останню в цій подорожі фотографію і закрив мотоцикл в гараж на заслужений відпочинок.

Поїздка легкою не була, але саме такими мають бути подорожі. Інколи бракувало помічника, коли все робиш сам, це забирає дуже багато часу та енергії. 

Мене часом питають, чи не скучно їхати самому, хочу сказати, що зовсім не скучно, бо треба постійно вирішувати якісь питання: провести маршрут, купити продуктів, заправити мотоцикл, попрати і просушити речі, зібрати розібрати-палатку, приготувати їсти і тд і тп. Насиченість подіями одного такого дня можна порівняти з 3-4 днями буденного життя. 

Вже на третій день поїздки в мене було враження, що я в дорозі кілька тижнів.

Уроки, які я виніс з цієї поїздки:

- Два тижні це дуже мало

- Кофри, особливо бокові треба пластикові, або металеві і такі щоб легко знімались, переносились. 

- Важливим є зв'язок із зовнішнім світом, тому потрібно мати підключений інтернет скільки б це не коштувало. Хоча, зрештою на всіх кемпінгах є WIFI.

- Маст хев це толковий навігатор і вміння ним користуватись

- Дуже корисною була б набедренна сумка, як на цьому фото

- Оминати великі міста, якщо вони не входять до списку цілей

- Не треба детально вивчати міста, всього ітак не встигнете, просто невеличкий список буде те що треба.

- Перші два дні не робити великих переїздів, максимум 250 км

Це лише мій досвід і аж ніяк не інструкція для дій.

БОНУС

По цьому лінку ви можете знайти детальний план моєї подорожі, надіюсь, комусь він стане в пригоді.

Подорожуй, виходь з зони комфорту!

P.S. Колекція поповнилась...

КІНЕЦЬ