понеділок, 31 грудня 2018 р.
субота, 26 травня 2018 р.
Бонджорно тур (Італія, Швейцарія, Італія, Австрія)
*В кінці є бонус для тих, хто дочитає*
ВСТУП
Для початку трохи передісторії...
Задумка цього туру народилась в мене фактично одразу після мого попереднього туру Австрією, де я махнув 3000 км за два тижні, статтю про ту подорож можете прочитати перейшовши цим лінком.
*клік на фото, щоб збільшити*
На хвилі емоцій мені закортіло відвідати Тоскану в Італї, тому не встигнув я охолонути щодо передньої поїздки як почав одразу ж планувати наступну.
Плани планами, проте коли буря емоцій спадає і мозок повертаєтсья до шаблонного мислення, то і божевільні ідеї посуваються на другий план, егеж? Мабуть, всім зрозумілий цей стан, коли від пережитого заряду відчувається внутрішня сила перевертати гори, але за якийсь час все повертається на круги свої, так от і мене це не оминуло тоді...
Крім того між плануванням поїздки в Італію та реалізацією задуманого в моєму життя сталося чимало подій, які потребували всієї моєї уваги, тому і виник часовий розрив в два роки.
*клік на фото, щоб збільшити*
Крім того між плануванням поїздки в Італію та реалізацією задуманого в моєму життя сталося чимало подій, які потребували всієї моєї уваги, тому і виник часовий розрив в два роки.
Коли ж все устаканилось і почало йти своєю, плановою стежиною, ідея цієї подорожі неочікувано, для мене ж самого, заполонила всі мої думки і я почав підготоку.
Доречі, вже по традиції, всі напарники, які зголосились зі мною їхати при наближенні дати початку по-одному почали "відвалюватись", що аж ніяк не повпливало на мою рішучість їхати, якась частина мене було цьому навіть рада, бо не доведеться під когось підстроюватись:)
ПІДГОТОВКА
Тим кому не цікаво як проходила підготовка - переходьте одразу до першого дня
Незважаючи на те що досвід та екіперуваня для такої мандрівки в мене вже були, підготовка до чергової поїздки стала не менш трудоємкою.
Я підійшов до планування скурпульозно, оскільки по професії я менеджер проектів, тому і примінив деякі зі своїх знань, тобто, створив структурний плану (WBS) в ексельці, де кожна гілка мала свою закладку:
- ТО мотоцикла
Закупив нових деталей під заміну типу шосейні покришки, колодки, масло, фільтри, релле регулятор, акумулятор, нові диски зчеплення, гальм. рідину і тд і тп.
Що знав і міг - зробив сам, решту доручив майстру (про що потім частково пошкодував).
Частина з того що було куплено до поїздки
Невтомний охоронець мого гаража.
- Екіпа
З аліекспреса докупив собі екіпи на кшталт рукавиць, набедренної сумки і ще всякого по дрібницях
- Маршрут
Зібрав інформацію про ТОП місця в країнах, куди збираюсь, позначив ці місця в гугл картах, з'єднав їх в маршрут, на маршруті знайшов кемпінги, розбив денні заїзди на реальні відрізки відстаней для подолання, вніс цю інфу в мобільний додаток та туристичний GPS.
- Харчування
Сніданки та вечері взяв з собою, вони були у вигляді сублімованої туристичної їжі та вівсянки, обіди запланував купувати в країнах перебування з розрахунку 5 євро в день, що було успішно реалізовано
- Проживання
Жити я планував в наметі, який придбав ще до першої поїздки, а в разі чого міг бронювати житло через додаток Booking.
- Навігація
Використовував мобільні додатки Maps.me, Osmand та Google maps, GPS Garmin Dakota (як підстраховка).
- Зв'язок
Підключив Роумінг, хоча практично усюди по машруту був вайфай
- Практика
Робив локальні заїзди по асвальту та грунтовці, щоб відновити навик після піврічної мотосплячки
*клік на фото, щоб збільшити*
- Одяг та речі в дорогу
Продумав, які речі можна було б взяти в дорогу, щоб вони були універсальними
- Ризики
Розпланував, оцінив ризики та придумав як їм запобігти: аварія, поломка мото, крадіжка (мото, документів, грошей), погодні умови, напад і тд.
- Зйомка фільму
Додаткові батареї, картки пам'яті, зовнішній автономоний хард з кардірдером щоб все бекапити, кріплення, ракурси, крупності, основи композиції, основи сторітелінгу та зйомки тревел відео і тд
- Бюджет (окремим поінтом)
Провів повний обрахунок у скільки вильється мені мандрівка і заклав буфер запасу: бензин, харчування, проживання на кемпінгах, екіпа і тд.
Висновоки, які я можу зробити зараз, зрівнявши очікуваний результат з актуальним - підготовки ніколи не буває замало, план виконано на 90%. В мене можуть полетіти камені від великої кількості мотоциклістів/байкерів, які скажуть щось на зразок "нафіга планувати", "імпровізація - найкраще планування", "планування забирає свободу дій", я не сперечаюсь, такий підхід має місце, але хто як хоче так і їздить ;)
Отож мій маршрут:
Львів - Lakótelep (Угорщина)- Постояна (Словенія) - озеро Гарда (Італія) - Модена - П'єнза (Тоскана, Італія) - Рим - Салерно - Помпеї - Неаполь - Рим - Піза - Манаролла (Чінкве Терре, Італія) - Аоста - Монблан (Франція) - Цернец (Швейцарія) - Люцерн (Швейцарія) - Водоспад Seerenbach - Давос - Стельвіо пасс - Больцано (Італія) - Доломітові Альпи - Ґардена пасс - Ґроссґльокнер - Цель ем зе (Австрія) - Неубрук (Австрія) - Брно (Чехія) - Львів
В сумі 6000 км, отож час настав....
ДЕНЬ ПЕРШИЙ
Львів - Lakótelep 474 км
Транзитний...
Всі речі в тур я почав пакувати заздалегіть, щоб в день старту просто сісти і поїхати, адже виїзд я хотів здійснити близько сьомої ранку, щоб покрити максимальну відстань за день, тому перші два дні, як і перші дві країни були лишень транзитними для мене, бо раніше відвідував їх вже багато разів.
Рано встав, поснідав і рушив в гараж, викотив мотик, завів, попрощався за батьками і шурнув.
Поведінка мотоцикла не одразу насторожила мене і незвичність в управлінні я зв'язав з тим, що він доволі плотно нагружений речима, тож подумав що звикну, але від'їхавши 3 км від дому, я відчув як мотоцикл просто таки пливе, як на глибокому піску, тому я акуратно притиснувся до узбіччя. Наступне що прийшло в голову "мабуть пробив колесо", так і було, заднє колесо спущене в нуль, як виявилось пізніше, при бортуванні, майстер закусив монтажками камеру...Я не спішив діяти, зупинився, постояв, подумав, викотив мотоцикл на тротуар, не дуже хочу заглиблювати в те як вирішив це питання, але якщо коротко то викликав таксі-бус, завіз мот назад в гараж, по дорозі видзвонив майстра, який приїхав до мене в гаража, зняв колесо і ми поїхали його бортувати, довелось купувати нову камеру, яка при успішному встановленні дала мені змогу зробити другу спробу старту. Крім всього, коли запихали з водієм мотоцикл в бус, я недоглядів і водій зпер мотоцикл правим дзеркалом до борта, через що оригінальне, двадцятирічне дзеркало трісло посередині, злий був як чорт...на себе.
Рано встав, поснідав і рушив в гараж, викотив мотик, завів, попрощався за батьками і шурнув.
Поведінка мотоцикла не одразу насторожила мене і незвичність в управлінні я зв'язав з тим, що він доволі плотно нагружений речима, тож подумав що звикну, але від'їхавши 3 км від дому, я відчув як мотоцикл просто таки пливе, як на глибокому піску, тому я акуратно притиснувся до узбіччя. Наступне що прийшло в голову "мабуть пробив колесо", так і було, заднє колесо спущене в нуль, як виявилось пізніше, при бортуванні, майстер закусив монтажками камеру...Я не спішив діяти, зупинився, постояв, подумав, викотив мотоцикл на тротуар, не дуже хочу заглиблювати в те як вирішив це питання, але якщо коротко то викликав таксі-бус, завіз мот назад в гараж, по дорозі видзвонив майстра, який приїхав до мене в гаража, зняв колесо і ми поїхали його бортувати, довелось купувати нову камеру, яка при успішному встановленні дала мені змогу зробити другу спробу старту. Крім всього, коли запихали з водієм мотоцикл в бус, я недоглядів і водій зпер мотоцикл правим дзеркалом до борта, через що оригінальне, двадцятирічне дзеркало трісло посередині, злий був як чорт...на себе.
На годиннику 13:00, але я відганяв всі думки щодо відкладаня дня старту і таки рушив до кордону Україна-Угорщина.
По дорозі нічого цікаво не відбувалось, їхав по вже звичній мені стрийські трассі. На виїзді зі Львова був корок (на трасі Карл) і ще один, десятикілометроваий корок в Сколе, через особливості українського ремонту доріг, хай йому грець, цей корок я об'їздив пів години. Крім всього відмовився працювати спідометр, ну а далі вже без пригод.
В Мукачево зупинився на 15 хв, щоб перекусити і близко 17:00 перетнув кордон потративши не більше 20 хв. Дуже втішився тим, що надав перевагу саме цьому пропускному пункту замість Чопа, попередньо запитавши місцевого знайомого, де краще перетинати.
В Мукачево зупинився на 15 хв, щоб перекусити і близко 17:00 перетнув кордон потративши не більше 20 хв. Дуже втішився тим, що надав перевагу саме цьому пропускному пункту замість Чопа, попередньо запитавши місцевого знайомого, де краще перетинати.
Ще така ремарка, рівень життя на прикордонній смузі якісно кращий, ніж в наших селах, можливо очевидну для когось річ пишу, але це те що кинулось мені в очі.
Фотографій в перші два дні я практично не робив, оскільки основна задача була подолати максимально велику дистанцію і не гаяти часу на дрібниці.
Над вечір я таки дістався до кемпінга, де мене зустріли німецькі менеджери (цікавий факт: на багатьох кемпінгах менеджери є німцями).
Вони показали де душ, кухня, де я можу поставити намет і пішли далі пити пиво. Я першим же ділом почав ставити свій намет, поки сонце ще повністю не зайшло за горизонт, попутно відбиваючись від комарів, яких налетіла ціла хмара (поруч річка Тиса), після цього, побіг на кухню, повечеряв домашніми канапками і завалився в палатку з думками "нарешті моя подорож почалась...".
Вони показали де душ, кухня, де я можу поставити намет і пішли далі пити пиво. Я першим же ділом почав ставити свій намет, поки сонце ще повністю не зайшло за горизонт, попутно відбиваючись від комарів, яких налетіла ціла хмара (поруч річка Тиса), після цього, побіг на кухню, повечеряв домашніми канапками і завалився в палатку з думками "нарешті моя подорож почалась...".
PS Дуже оцінив нові шосейні покришки Pirelli Scorpion Trail.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
Lakótelep - Постояна (Словенія) 680 км
680 км або "Алюмінева срака"...:)
Ранок почався зі спроби полагодити спідометр, яка виявилась невдалою, оскільки сам тросик спідометра лопнув, причиною в свою чергу була невірно встановлена машинка приводу спідометра... недогледів, коли забирав від майстра.
Повечерявши я ліг в намет, щоб написати розповідь в бортовий журнал і глянути відео з камери, але втома і вечеря мене розморили так, що очі вже злипаються, тому лягаю, завтра будуть нові пригоди.
Змастив ланцюг, покружляв навколо кемпа в пошукав MOL щоб заправитись і придбати віньєтку, успішно здійнив задумане. Наступним ділом поїхав глянути на річку Тиса, крові в ній не побачив і засмучений рушив в бік Будапешту.
Столицю Угорщини я планував елегантно уникнути, але прогавивши потрібний з'їзд на автобані я мимоволі в'їхав в Будапешт і одразу почав насолоджуватися...його корками. Спробував зманеврувати вуличками, покладаючись на внутрішній компас, який мене не підвів і я швидко перетнувши Дунай виїхав за місто, щоб потрапити в корок на магістралі:)
Вчора я описував своє здивування з приводу корка на Стрийській трасі, але попавши в корок сьогодні я був в шоці подвійно. Хоча і населення Будапешта більше, тому, мабуть, і дивуватись нічому.
Наступні 5 годин зовсім нічим примітним не відрізнялися, я заправлявся, топив 120 км/год, відпочивав і так по колу. Розбив собі 680 км на кавалки по 150км, так психологічно легше. Ця відстань за день, на моєму мотоциклі є задачею геть не з легких, здається що більшу відстань за день я ще не покривав, після цілого дня в сідлі задниця, здається, кричить: «Рятуйте, вбивають!».
Наступні 5 годин зовсім нічим примітним не відрізнялися, я заправлявся, топив 120 км/год, відпочивав і так по колу. Розбив собі 680 км на кавалки по 150км, так психологічно легше. Ця відстань за день, на моєму мотоциклі є задачею геть не з легких, здається що більшу відстань за день я ще не покривав, після цілого дня в сідлі задниця, здається, кричить: «Рятуйте, вбивають!».
В дорозі до Словенії було так скучно, що я починав придумувати собі всякі дурні розваги, на зразок лягти на бак ніби я гонщик, позаглядати як працює вилка і тд, але коли через такі забавки я несвідомо мало не перетнув межу своєї смуги, я зрозумів, що краще не забавлятись а слідкувати за дорогою.
Коли я в'їхав до Словенії то ландшафти почали сильно мінятися, мені відкрилися гори, дорога стала з поворотами і їхати стало цікавіше. Двигун мотоцикла дуже незвично почав працювати, якось занадто тихо, не можу сказати що мені це не подобалось, але враховуючи те як було встановлено колесо і привід спідометра, то в голову лізли неприємні думки. Холості обороти при тривалому прохваті не падали нижче півтори тисячі, раніше такого не було... Виникла ідея, що я залив підроблене масло. Словом буду розбиратися.
Коли я в'їхав до Словенії то ландшафти почали сильно мінятися, мені відкрилися гори, дорога стала з поворотами і їхати стало цікавіше. Двигун мотоцикла дуже незвично почав працювати, якось занадто тихо, не можу сказати що мені це не подобалось, але враховуючи те як було встановлено колесо і привід спідометра, то в голову лізли неприємні думки. Холості обороти при тривалому прохваті не падали нижче півтори тисячі, раніше такого не було... Виникла ідея, що я залив підроблене масло. Словом буду розбиратися.
Доїхавши в місто Постояна, навігатор повів мене до кемпа дивною грунтовкою через ліс, де я натрапив на гарний краєвид, тож декілька лишніх км вже не так нервували.
Взагалі всі провтики і невдачі в поїздці я сприймаю позитивно, бо це досвід який дає можливість краще себе зрозуміти.
Я таки доїхав в кемпінг, дав на рецепції паспорт, і поїхав всередину, місцинка мені дуже сподобалася, кемпінг знаходився посеред лісу. Першим ділом поставив намет, далі пішов на загальну кухню закип'ятив води, щоб приготувати Їдло і заварити чай.
Я таки доїхав в кемпінг, дав на рецепції паспорт, і поїхав всередину, місцинка мені дуже сподобалася, кемпінг знаходився посеред лісу. Першим ділом поставив намет, далі пішов на загальну кухню закип'ятив води, щоб приготувати Їдло і заварити чай.
Повечерявши я ліг в намет, щоб написати розповідь в бортовий журнал і глянути відео з камери, але втома і вечеря мене розморили так, що очі вже злипаються, тому лягаю, завтра будуть нові пригоди.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ
Постояна - Озеро Ґарда (Італія) 340 км
Печерний...
День почався дуже рано, блзько 5ої години ранку, прокинувся через псєчий холод, довелося вдягати фліску, щоб доспати до норми. О 6:30 таки встав, надиво виспаним, зробив зарядку, приготував вівсянку, пішов почистив зуби тай почав збиратись якнайтихіше, оскільки бачив, що німці по сусідству випили пляшку вина і певно ще солодко дрихнули, тож не хотів їх будити. Погода була похмурою, тому заздалегіть вирішив вдягнути дощовик, щоб не робити цього поспіхом пізніше.
Забрав паспорт на рецепції, оплатив за ніч і поїхав до печери. Хочу зізнатись, що мене вразила та інфраструктура яка розвинулась навколо печери, а саме готелі, ресторани, магазинчики з сувенірами і тд, просто тоді я ще не знав, що Постояна печера входить в Топ світових туристичних об'єктів по відвідуваності і що на момент мого прибуття там побувало вже 32 мільйона людей (цікаві аналогії приходять в голову:).
Трохи оглянувшись навколо, я припаркував мотоцикл там, де побачив інші мотики і пішов шукати, де тут можна придбати квиток. Довго шукати касу не довелося і я взяв квиток на програму Мінімум за 25 євро, в неї входили трамвайчик по печері та гід, за додаткову плату також можна було отримати доступ до оглядин унікальних тварин, які живуть в тій печері ще з часів динозаврів, але мене таке не цікавить , тай часу було не багато. Групи запускають в печери кожної години, тож оскільки я запізнився на 15 хв, довелось чекати 45 хв до 9 години як мінус і як плюс отримав час на фотографії. З наближенням початку навколо входу в печеру утворилась велитенська черга і я здихнув з полегшенням що прийшов так рано, але потім котрийсь з учасників черги сказав, що гіди всерівно розсортують всіх по мовах, що згодом і сталось. Печера захопила мене з перших же хвилин, вона просто, бляха, велетенська. Раніше я бував у печерах, великих і малих, в Україні і закордоном, але таких масштабів не бачив ніде, як мінімум таке місто як Стрий могло там поміститись, коли я запитав екскурсовода скільки води може поміститись в печері він сказав 26 мільйонів літрів, мабуть придумав, чому саме стільки сказав не знаю:) В печері всюди дуже багато сталактитів та сталагмітів, швидкість росту їх 1 мм в рік, декотрі сягали 10ти і більше метрів висотою.
Вдосталь нафоткавшись і назнімавши відео я пішов до виходу по дорозі надіючись, що на вулиці нема дощу і фортуна мені посміхнулась, небо було далі похмурим, але дощ не падав, тож я швидко заскочив на мотик і чкурнув в бік Італії.
Перше що мене вразило при заїзді в Італію це масштаби ремонтних робіт на дорогах, вони реально тягнулись на кілометри. Другим здивуванням для мене були ціни на платні дороги, щоб доїхати від Венеції до озера Ґарда я заплатив 20 євро (200 км).
По дорозі до озера я зупинився на заправці, щоб перепочити і познайомся з мотоциклістом на ім'я Маоро, він саме повертався зі свого тріпу Словенією на 2000 км і в той день також був в Постоянна, ми поговорили про подорожі, про мотоцикли, я розповів про свої плани на Італію, на що Маоро сказав, щоб я був особливо обережним на півдні Італії з місцевими водіями, тому що стиль їх водіння м'яко кажучи далекий від адекватного, в чому я, зрештою, переконався згодом, але не будемо забігати вперід, про все попорядку.
Втома таки почала наздоганяти мене тож я заледве дістався того озера і на бурю радості вже не мав сили, тому зробив лише кілька фото здалека і вирішив доїхати до берега.
Трохи оглянувшись навколо, я припаркував мотоцикл там, де побачив інші мотики і пішов шукати, де тут можна придбати квиток. Довго шукати касу не довелося і я взяв квиток на програму Мінімум за 25 євро, в неї входили трамвайчик по печері та гід, за додаткову плату також можна було отримати доступ до оглядин унікальних тварин, які живуть в тій печері ще з часів динозаврів, але мене таке не цікавить , тай часу було не багато. Групи запускають в печери кожної години, тож оскільки я запізнився на 15 хв, довелось чекати 45 хв до 9 години як мінус і як плюс отримав час на фотографії. З наближенням початку навколо входу в печеру утворилась велитенська черга і я здихнув з полегшенням що прийшов так рано, але потім котрийсь з учасників черги сказав, що гіди всерівно розсортують всіх по мовах, що згодом і сталось. Печера захопила мене з перших же хвилин, вона просто, бляха, велетенська. Раніше я бував у печерах, великих і малих, в Україні і закордоном, але таких масштабів не бачив ніде, як мінімум таке місто як Стрий могло там поміститись, коли я запитав екскурсовода скільки води може поміститись в печері він сказав 26 мільйонів літрів, мабуть придумав, чому саме стільки сказав не знаю:) В печері всюди дуже багато сталактитів та сталагмітів, швидкість росту їх 1 мм в рік, декотрі сягали 10ти і більше метрів висотою.
*клік на фото, щоб збільшити*
Вдосталь нафоткавшись і назнімавши відео я пішов до виходу по дорозі надіючись, що на вулиці нема дощу і фортуна мені посміхнулась, небо було далі похмурим, але дощ не падав, тож я швидко заскочив на мотик і чкурнув в бік Італії.
Перше що мене вразило при заїзді в Італію це масштаби ремонтних робіт на дорогах, вони реально тягнулись на кілометри. Другим здивуванням для мене були ціни на платні дороги, щоб доїхати від Венеції до озера Ґарда я заплатив 20 євро (200 км).
По дорозі до озера я зупинився на заправці, щоб перепочити і познайомся з мотоциклістом на ім'я Маоро, він саме повертався зі свого тріпу Словенією на 2000 км і в той день також був в Постоянна, ми поговорили про подорожі, про мотоцикли, я розповів про свої плани на Італію, на що Маоро сказав, щоб я був особливо обережним на півдні Італії з місцевими водіями, тому що стиль їх водіння м'яко кажучи далекий від адекватного, в чому я, зрештою, переконався згодом, але не будемо забігати вперід, про все попорядку.
Втома таки почала наздоганяти мене тож я заледве дістався того озера і на бурю радості вже не мав сили, тому зробив лише кілька фото здалека і вирішив доїхати до берега.
*клік на фото, щоб збільшити*
Знайшов таке місце, але до самої води заїзд платний, тож я залишив мотик і пішов пів колометра до озера пішки. В місці, де суша зустрічалась з водою був ресторан, судячи з усього недешевий, люди стріляли шампано, пили та їли і тут в цю гармонію вривається мотобомж з України:))
Звісно ж вся увага автоматично була подарована мені, я присів на бережку неподалік подивився вдаль, поробив кілька фото і пішов до пірса, де стояли столики ресторана, оскільки звідти мали вийти найкращі фотографії, попросив навколишніх людей зробити мені кілька фоток, ще трохи постояв і побіг назад до мотоцикла, так як година була вже пізня а кемпінг мій розташовувався на сусідньому озері Ізео.
Дійшов я значить до мотика і бачу, що на шляху до виїзду від озера утворився гігантський корок. Сів на мотик і влився в потік, ну думаю попав, буду 3 години виїздити звідси, але раптом один скутерист промчав по зустрічній, другий третій...короче всі місцеві двоколісні в таких випадках їдуть поруч лінії розмежування і ніхто цьому не дивується, тож "Якого біса" - подумав я і вирішив діяти аналогічно. Проте навіть такий стиль водіння не дав очікуваних результатів, тож проторчавши в коркові годину часу я психанув і звернув на перший же кемпінг, що трапився мені по дорозі, про що не пошкодував згодом.
Забув сказати, що в тому коркові зі мною трапилась пригода, я загубив рукавиці, які як тоді думав надійно прикріпив під багажною сіткою, чисто випадково в бокове дзеркало побачив як випала одна рукавиця, одразу повернувся за нею, а от друга рукавиця судячи з усього випала ще раніше. Тут до мене під'їжджає тайванець і ламаною англійською пояснює, що моя перша рукавиця випала кілька хвилин тому, він їхав за мною на скутері і все бачив, тож я повернувся знову до корку і поїхав шукати пару своїй рукавиці. Фортуна посміхнулась мені в друге за день і рукавицю я таки знайшов, що мене втішило і я рушив в бік кемпінга.
Кемп виявився одним з найдорожчих в цій мандрівці 18 євро + 2 євро за вайфай, але я був настільки втомлений, що стало байдуже і я заплатив ту ціну без жодного сумніву. Далі вже традиційно, в першу чергу розставив намет, і почав гріти воду на пальнику, щоб запарити Їдло. Вуаля, вечеря готова і я настоячи, використовуючи кофр замість столу прийнявся їсти, тут чую за спиною якась метушня, до мене підходить італієць, голова сімейства і каже, давай ми тобі стола дамо і стільчики наші, сядеш і по-людськи наїсишся, чому я був дуже радий, тож доїв свою вечерю я вже по-царськи за столом. Виявляється як мало мені в той вечір бракувало для щастя. Італійці справили на мене хороше враження того дня.
Далі я впав спати, оскільки був вже добряче втомлений, декілька хвилин перед тим посидівши в неті і начеркавши кілька слів в бортовий журнал.
Червоний та мокрий...
Вже традицією для мене стали ранні підйоми, тим паче що я не вклався у вчорашній маршрут, плюс одна причина, щоб почати дорогу цього дня раніше. Тож я навшпиньках пішов в душову, помився, викотив мотоцикл подалі від доброзичливої сім'ї італійців, щоб завести його і рушив в бік сусіднього озеро Ізео. Попереднього вечора я склав собі план що буду снідати на котрійсь з вершин над озером, тож впевнено поїхав реалізовувати задумане.
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Озеро Ґарда - Вергато 320 км
Червоний та мокрий...
Вже традицією для мене стали ранні підйоми, тим паче що я не вклався у вчорашній маршрут, плюс одна причина, щоб почати дорогу цього дня раніше. Тож я навшпиньках пішов в душову, помився, викотив мотоцикл подалі від доброзичливої сім'ї італійців, щоб завести його і рушив в бік сусіднього озеро Ізео. Попереднього вечора я склав собі план що буду снідати на котрійсь з вершин над озером, тож впевнено поїхав реалізовувати задумане.
Для такої цілі я вибрав дуже підходяще місце, на мою думку, вгадайте що виявилось поруч...ресторан, в місці, яке на перший погляд має бути диким, через свою важкодоступність, ну хто поїде на вершину гори, щоб поїсти в ресторані, коли вся набережна рясно всипана закладами на будь який смак...
В час коли я приїхав під той ресторан він був ще зачинений, персонал тільки починав вести підготовчі роботи: кололи дрова, стелили скатертини, розпалювали піч. Тут з'являюсь я з пальником і казанком в одній руці та шоломом в іншій, італійці проявили невеликий інтерес до мене, ми привітались я вмостився неподалік з гарним видом готувати собі вівсянку з фруктами та зеленим чаєм.
Раптом то з одного, то з іншого боку починають ходити повз групки хайкерів, і то діло поглядують чим це я займаюсь, якось дивно чому приготування сніданку на пальнику викликало такий інтерес в людей, які ходять в гірські походи, може мотоекіп на мені зумовив цей інтерес, не знаю, тим не менше снідання я таки приготував і всівся на кам'яний паркан їсти під акомпанемент цвірінькання пташок та на фоні неймовірних гірських краєвидів.
Після того як я наситився сніданком і краєвидами мене чекала довга дорога до Тоскани, тож я не став гаяти багато часу а руши на південь Італії. Проміжною точкою на цьому шляху був музей швидких автомобілів в Модені, думаю всі вже здогадались про яку марку машин йде мова...так, це легендарне Фераррі. Наскільки мені відомо таких музеїв в Італії є два, і мені пощастило попасти в більший і цікавіший.
Поруч музею знаходиться також величезний, фірмовий магазин, де брелок для ключів вартує 50 євро, а також завод Фераррі. Цікавий факт, що в рік компанія випускає лише 2500 машин, і всі вони вже викуплені заздалегіть. Я парканув свого червного фера..Хонду Трансальп 600 (і це звучить гордо) неподалік і рушив до музею, вхід коштує 15 євро. Зізнаюсь чесно, я не фанат атомобілів, мабуть це зрозуміло з того що я мандрую на мотоциклі, але точку добавив в маршрут, оскільки напарник, який мав їхати зі мною дуже хотів відвідати цей музей, тай був він дуже по дорозі, тож не став його виключати і відвідав швидше для галочки, про що не пошкодував, такої концертрації вищеназваної марки машин не бачив ніде і це зрозуміло. В музеї представлені не лише спорткари, але і класичні автомобілі, які особисто мені сподобались набагато більше.
Окрему увагу в музеї привертає зал слави формули один, де преставлені всі боліди, які завойовували першість в перегонаг, а також їхні пілоти, я впізнав хіба Міська Шумахєра.
До числа розваг в музеї також входять їзда на справжній фераррі, або простіший варіант на симуляторі, обидві атракції за додаткову плату само собою.
Після того як я наситився сніданком і краєвидами мене чекала довга дорога до Тоскани, тож я не став гаяти багато часу а руши на південь Італії. Проміжною точкою на цьому шляху був музей швидких автомобілів в Модені, думаю всі вже здогадались про яку марку машин йде мова...так, це легендарне Фераррі. Наскільки мені відомо таких музеїв в Італії є два, і мені пощастило попасти в більший і цікавіший.
Поруч музею знаходиться також величезний, фірмовий магазин, де брелок для ключів вартує 50 євро, а також завод Фераррі. Цікавий факт, що в рік компанія випускає лише 2500 машин, і всі вони вже викуплені заздалегіть. Я парканув свого червного фера..Хонду Трансальп 600 (і це звучить гордо) неподалік і рушив до музею, вхід коштує 15 євро. Зізнаюсь чесно, я не фанат атомобілів, мабуть це зрозуміло з того що я мандрую на мотоциклі, але точку добавив в маршрут, оскільки напарник, який мав їхати зі мною дуже хотів відвідати цей музей, тай був він дуже по дорозі, тож не став його виключати і відвідав швидше для галочки, про що не пошкодував, такої концертрації вищеназваної марки машин не бачив ніде і це зрозуміло. В музеї представлені не лише спорткари, але і класичні автомобілі, які особисто мені сподобались набагато більше.
Окрему увагу в музеї привертає зал слави формули один, де преставлені всі боліди, які завойовували першість в перегонаг, а також їхні пілоти, я впізнав хіба Міська Шумахєра.
До числа розваг в музеї також входять їзда на справжній фераррі, або простіший варіант на симуляторі, обидві атракції за додаткову плату само собою.
Вийшов я з музею, де на мене чекав неприємний сюрприз - почався дощ, в супроводі якого я рушив далі по маршруту. Попереднього дня я скачав собі додаток Osmand, та налаштував його таким чином, щоб уникати платних доріг. Навігатор сумлінно почав виконувати це обмеження і завів мене на якісь глухі, гірські дороги, де через повороти і слизьку дорогу мені довелося тримати швидкість в межах 60 км/год. Тим часом наближалась ідеальна година, коли слід ставати на ночівлю, а до планового кемпінга ще як до Києва рачки, тож не очікуючи повного обезсилення я приймаю рішення стати на першому ж кеміпнгу, який попадеться на шляху. Таким став кемп з назвою The Oaks, мене одразу насторожив той факт що інспектор ASCI відвідував його останній раз ще 2007 року, але великого вибору в мене не було тож я вирішив залишитись.
Зрозуміло що від кемпа в такій глуші не слід було очікувати багато, проте господиня була дуже гостинною, запросила в бар кемпінга і навіть зробила безкоштовний чай. Але першою справою, як завжди я вирішив встановити намет, позакидував туди все для спання і готування, тай пішов в бар, пити свій чай, паралельно посидів ще в мережі і подався спати в свою "віллу", так минув 4ий день
Зрозуміло що від кемпа в такій глуші не слід було очікувати багато, проте господиня була дуже гостинною, запросила в бар кемпінга і навіть зробила безкоштовний чай. Але першою справою, як завжди я вирішив встановити намет, позакидував туди все для спання і готування, тай пішов в бар, пити свій чай, паралельно посидів ще в мережі і подався спати в свою "віллу", так минув 4ий день
ДЕНЬ П'ЯТИЙ
Вергато - Рим 420 км
Регіон кипарисів та висока вода
Цей день я вважаю одним з найкращих в моїй поїздці, хоч і почався він так собі. Справа в тому що всю ніч дощ продовжував падати, не припинявся він і зранку, тому вся земля навколо мого намету дуже розкисла а через високий вміст глини, ноги в прямому сенсі всмоктувались в цю бісову трясовину, вимазався в тому лайні весь мов чорт. Якось з горем пополам я таки вибрався з того кемпа і шурнув в напрямку Тоскани. Лиш виїхав з кемпінга як попав в густенний туман, таких туманів я ще не бачив, незважаючи на те що ходжу в гірські походи.
Їхати було небезпечно і повільно, крім того, деякі італійці умудрялись їздити з вимкненими фарами...
Але, за якийсь час, я вибрався з туману, причому він якось дуже різко закінчився, вийшло сонце і долини Тоскани відкрились мені у всій їх красі, все було так як у фільмах і на стокових фотографіях...одним словом - красота, я був під глибоким враженням, навіть не очікував такого побачити. Їхав і фоткав, фоткав і їхав, таким чином непомітно для себе я попав у Флоренцію, але так як концепція моєї подорожі вимагає уникати великих міст (за певним виключенням) то я постарався як можна швидше вшитися геть звідти, що успішно і зробив.
Фото не передає того туману
Їхати було небезпечно і повільно, крім того, деякі італійці умудрялись їздити з вимкненими фарами...
Але, за якийсь час, я вибрався з туману, причому він якось дуже різко закінчився, вийшло сонце і долини Тоскани відкрились мені у всій їх красі, все було так як у фільмах і на стокових фотографіях...одним словом - красота, я був під глибоким враженням, навіть не очікував такого побачити. Їхав і фоткав, фоткав і їхав, таким чином непомітно для себе я попав у Флоренцію, але так як концепція моєї подорожі вимагає уникати великих міст (за певним виключенням) то я постарався як можна швидше вшитися геть звідти, що успішно і зробив.
один кадр з Флоренції
Їду я, милуюсь і приїжджаю до чергового місця оглядин, яке на фоні побаченого того дня вже не представляє великого інтересу, мова йде про місто Пєнза, а саме його бастіону, а якщо бути ще точнішим то оглядових площадок бастіону, де було море школоти і туристів. Трохи погулявши бастіоном я прошвирнувся щей вуличками середньовічного міста.
Мені те місце швидко осточортіло і я поїхав далі милуватись дорогою та видами Тоскани. Я пообіцяв собі, що приїду ще колись сюди, щоб без поспіху проїхатись цими фантастичними дорогами і глибоко дослідити Чіанті Кантрі - землю виноробів Тоскани.
Але графік тиснув і я поїхав далі в бік наступного чуда Італії - Мараморського водоспаду. Приїхав туди доволі швидко, за декілька кілометрів до фінішу навігатор повів мене грунтовкою, тож я навіть поендурити встиг за цю поїздку. Врешті-решт приїхав до пункту призначення, зліз з мотоцкла і пройшовся кількасот метрів до входу, де стояв втомлений охоронець, недобрий погляд якого я ще здалека помітив. Підходжу я значить до цього дядька 150 см росту а він мені з ходу "ти знаєш, взагалі-то ми вже зачинені і вхід коштує грошей, але ти давай шуруй на 5 хв подивись все з верхньої оглядової і назад" на що я радо погодився, ну думаю пощастило то як. Побіг все фоткати і знімати, але про 5 хв ясна річ що забув, то було швидше 15 хв, які непомітно переросли в 30 хв. Ну думаю не може так бути що я проїхав 2000 км, щоб тільки 5 хв тут потусити, йду до того шкета проситись вниз на водоспад, приходжу а його і слід охолонув, ну а мені що, баба з возу - коням легше, тож я і побіг вниз до самого підніжжя. Спускався хвилин 15, але воно того вартувало однозначно і ось чому.
Вдосталь нафоткавшись і назнімавши відео я побіг наверх, що виявилось ще тою задачкою, мініпідкорення гори, йшов і надіявся що охоронця і надалі нема, що він вдома доїдає свої макарони і дивиться футбол а не чекає мене з мішком перцю, але на щастя перший варіант мого припущення був вірний, тож далі я без великого поспіху прийшов до мотика і поїхав в бік Риму, до якого злишалось менше 100 км, подолав їх без особливого ентузіазму, приїхав в свій кемпінг, він виявився посередньої якості, з вайфаєм лше на рецепції і скаженою для кемпінга такого рівня ціною - 20 євро, "Бо це Рим" - так сказала адмін на рецепції. Мені вже було плювати на ціну, бо хотілось просто повечеряти і лягти спати, що я успішно і зробив.
ДЕНЬ ШОСТИЙ
Рим - Салерно 310 км
Огидний...
Відзначився тим що я пробив матрас і не міг визначити місце проколу, тому я тепер вожу з собою простирадло яке займає 5ту частину багажного місця, була навіть думка викинути його, але стримався.
Взагалі така мандрівка постійно підкидує сюрпризи, які вчасно треба вирішувати, витрачаючи час, енегію та інколи гроші, доволі серйозне випробування нервів, але оскільки моя професія постійно передбачає такі ситуації, то і ставлюсь я до цього всього спокійно, бо знаю що рідко бувають випадки, де зовсім нічим не зарадити. Просто мимоволі починаєш краще розуміти себе і те як відбуваються процеси в житті.
Поснідавши я рушив в бік Неаполя, на об’їздній Риму потрапив в корок, з горем пополам об'їхав його і одразу після Риму почав помічати як навколишнє середовище починає різко мінятися в гірший бік... Купи сміття на узбіччі, чорношкірі мігранти, обдерті будинки та ржава техніка, склали враження, що я заїхав в повоєнну Сербію, чи місця на зразок.
На дорогах періодично з'являлися повії, причому доволі цивільно знімались, мали стільчики і столик, бракувало лишень таблички з розцінками.
Ще одним різконегативним фактором для мене стала манера водіння людей південної Італії, яку я зрівнював подумки з манерою індусів. Це просто хаос, реально відчував себе військовим пілотом, якого всі хотіли збити, одноим словом - божевілля.
Взагалі така мандрівка постійно підкидує сюрпризи, які вчасно треба вирішувати, витрачаючи час, енегію та інколи гроші, доволі серйозне випробування нервів, але оскільки моя професія постійно передбачає такі ситуації, то і ставлюсь я до цього всього спокійно, бо знаю що рідко бувають випадки, де зовсім нічим не зарадити. Просто мимоволі починаєш краще розуміти себе і те як відбуваються процеси в житті.
Поснідавши я рушив в бік Неаполя, на об’їздній Риму потрапив в корок, з горем пополам об'їхав його і одразу після Риму почав помічати як навколишнє середовище починає різко мінятися в гірший бік... Купи сміття на узбіччі, чорношкірі мігранти, обдерті будинки та ржава техніка, склали враження, що я заїхав в повоєнну Сербію, чи місця на зразок.
На дорогах періодично з'являлися повії, причому доволі цивільно знімались, мали стільчики і столик, бракувало лишень таблички з розцінками.
Ще одним різконегативним фактором для мене стала манера водіння людей південної Італії, яку я зрівнював подумки з манерою індусів. Це просто хаос, реально відчував себе військовим пілотом, якого всі хотіли збити, одноим словом - божевілля.
З горем пополам і крізь пробки я доїхав в Салерно до запланованого, оглядового майданчика, поробив фото і майнув до свого кемпінга, з жахом уявляючи, які там будуть умови... Але на моє приємне здивування все виявилось доволі пристойно. Заїхав, оглянув територію, побачив вид на море який мене підкупив тож я розвернувся в бік рецепції для чекіну. Ціна виявилась також приємною, всього 10 євро. Запитав чи бувають крадіжки на кемпінгу на що італієць запевнив що ні бо є камери, я лише стримано ухмільнувся...
Вже за якусь годину, сидячи в кутку кемпінга на терасі будиночка, який ніхто не орендував, я побачив злодія з ножовкою який хотів перепиляти паркан, або ланцюг яким було приковано човен поруч. Злодій побачив мене і втік, мабуть це тому що я втомлено і страшно виглядав:).
Погода зіпсувалась і я поїхав собі за солодким, щоб винагородити себе за найпівденнішу точку моєї мандрівки і умовну третину проїханих кілометрів. Накупив всього в місцевому маркеті і поїхав об’їдатись цим на кемпінг з видом на море під занавіс дня.
Погода зіпсувалась і я поїхав собі за солодким, щоб винагородити себе за найпівденнішу точку моєї мандрівки і умовну третину проїханих кілометрів. Накупив всього в місцевому маркеті і поїхав об’їдатись цим на кемпінг з видом на море під занавіс дня.
ДЕНЬ СЬОМИЙ
Салерно - Амалфійське узбережжя 80 км
Надзвичайний...
Неймовірний день, який почався малообіцяючи, через сильний дощ і похмуру погоду.
Зранку встав пішов на мильно-рильні, поробив сніданнє, і як на зло знову почася дощ, проте на щастя я мав доступ до тераси незаселеного будиночка, де і поставив мотоцикл. Далі використав лайфхак власного виробництва, а саме добре прогрів мотоцикл і розтягнув намет поверх нього щоб просушити. Під терасою перечекав дощ, водночас заїдаючи тугу солодким, яке купив попереднього дня.
Оскільки дощ не збирався припинятись я вирішив змастити ланцюг та регульнути холості обороти в карбюраторі.
За якийсь час дощ таки завершився і я шурнув в бік Салерно, звідки почалась моя дорога по Амалфійському узбережжю.
З перших же кілометрів я попав під глибоке враження, о так, нарешті, це те за чим я їхав, проявилося вже забуте почуття захвату, давно його не відчував. Я зупинявся на фото кожні 5 хв, графік дня це дозволяв, так як по плану я мав проїхати лише 80 км, але такими серпантинами це виявилась ще та задачка, яку в результаті таки вдалося вирішити.
Далі вирушив до столиці узбережжя - міста Амалфі, зупинився неподалік пірсу, пройшовся вздовж та присів на лавку щоб перекусити. Наївся і думаю "пора фоткати", тут повз проходять дві жіночки ну я і попросив їх щоб зробили мені кілька знимків, глянув що вийшло і попросив ще один, на що вони мене підколо типу "ми можемо ходити за тобою весь день і фоткати, якщо треба" і тут я задумався, кажу "я у відплату можу зробити те саме для вас". Далі , вони підійшли і попросили зробити фото мене і однієї з них, так як батьки її дістають чому вона не має хлопця, ну я і погодився:)
Оскільки дощ не збирався припинятись я вирішив змастити ланцюг та регульнути холості обороти в карбюраторі.
За якийсь час дощ таки завершився і я шурнув в бік Салерно, звідки почалась моя дорога по Амалфійському узбережжю.
З перших же кілометрів я попав під глибоке враження, о так, нарешті, це те за чим я їхав, проявилося вже забуте почуття захвату, давно його не відчував. Я зупинявся на фото кожні 5 хв, графік дня це дозволяв, так як по плану я мав проїхати лише 80 км, але такими серпантинами це виявилась ще та задачка, яку в результаті таки вдалося вирішити.
Першою ціллю дня було високогірне поселення, яке складалося пріоритетно з розкішних вілл, і найрозкішнішу - віллу Чімброне, я і збирався відвідати, запаркував мотика неподалік, тай пішов пішки до вілли.
Містечко виявилося симпатичним та затишним (якби не хмари туристів), стара архітектура, навколо ресторанчики і сувенірні магазини. На вході до вілли отримав урок італійської мови від касирші, яка вчила мене як правильно вимовляти слово grazie, заплатив їй 10 євро за вхід і пішов милуватись садами та скульптурами, але перш за все мене цікавив саме Балкон безкінеченості (Terrace of Infinity) з якої мав відкриватися неймовірний вид.
Містечко виявилося симпатичним та затишним (якби не хмари туристів), стара архітектура, навколо ресторанчики і сувенірні магазини. На вході до вілли отримав урок італійської мови від касирші, яка вчила мене як правильно вимовляти слово grazie, заплатив їй 10 євро за вхід і пішов милуватись садами та скульптурами, але перш за все мене цікавив саме Балкон безкінеченості (Terrace of Infinity) з якої мав відкриватися неймовірний вид.
Так і було, щелепа відвисла до п’яток, 30 хв я торчав там як вкопаний роздивляючись все навколо, о так, воно вартувало всіх потрачених зусиль, огляд простирався на десятки кілометрів навколо а під ногами було 450 метрів прірви, місце не для людей з фобією висоти, враховуючи щей той факт, що перила розраховані на зріст римлян тих часів...
Сама вілла була побудована в 11му столітті, згодом знищена і перебудована в 20 столітті, абсолютно різні династії володіли нею протягом її історії, в даний момент там готель, важко уявити скільки ж там коштує номер.
Сама вілла була побудована в 11му столітті, згодом знищена і перебудована в 20 столітті, абсолютно різні династії володіли нею протягом її історії, в даний момент там готель, важко уявити скільки ж там коштує номер.
Але досить історічних довідок, тож далі туристи поробили мені кілька фото, я познімав відео, і пробігся ще садом. Вдалося подивитись і древні скульптури на кшталт Цецери богині плодючості, венера, меркурій і всякого по дрібницях.
Наступним по маршруту було Місто Позітано (як я його називав Pussyтано), тож я заскочив на свого коника і рушив в його бік. Довго їхати не довелося і я доволі швидко дістався пунку призначення, де мене чекав сюрприз з парковками, було дуже важко знайти підходяще місце, добрих пів години я шукав де можна залишити мотоцикл, кіклька разів переставляюч його, Врешті решт місце було знайдено. Неподалік від мене примостився старий італієць, з яким в мене зав'язалась розмова, він правда говорив виключно італійською а я чомусь англійською, з тим самим успіхом міг і українською, при тому всьому ми однин одного розуміли, дідок повідав мені, що на Амалфійському узбережжі працює і мешкає дуже багато українців, він показав мені цифру 20, але я так і не зрозумів це 20 тисяч чи просто 20:). Щодо Позітано то воно мало чим відрізняється від Амалфі, мабуть, тому я там і не затримався на довго.
Таким чином непомітно для себе я підіймався все вище і вище, заїжджаючи в хмару, яка нависала над скелями ще з самого ранку, і тут почалося...Мій улуюблений дощ і туман, швидкість знизилась ще більше а брови від злості сповзли мені на очі:) Щей макаронник на древній чортопхайці перся поперед мене 20 км/год з вимкненими фарами, в них що традиція така? З горем пополам став біля супермаркета щоб закупитись продуктами. Комплітнув місію і дьорнув останні 5 км до кемпінга.
Дощ не припиняся, тож я вирішив перечекати і не ставити намет. Поки чекав помітив прибиральника, який мив підлоги, ще промайнула думка, що він якийсь занадто молодий, напевно не місцевий (згадав дідка, який розповідав по місцевих українців). Тут дощ перестав і я перегнав мотоцикл до місця яке сподобалось найбільше і де болота було найменше. Тут прибиральник помітив мої номера, і між нами відбувається приблизно такий діалог:
Пішов почистив зуби, загрів води, приготував вівсянку з чаєм, тоді помив посуд, вигрузив лишнє з центрального кофра і поскладав в намет на свій страх і ризик, але всі цінні речі всерівно забрав з собою. Наступним ділом з'їздив на рецепці, щоб залишити павербенк на підзарядку, проконсультувався з дівчиною на рецепції куди краще їхати, що дивитися і рушив до місцевої гори під назвою Сан Костанза, координати 40.582854, 14.334790
Вже на підходах до вершини мені почали відкриватись прекрасні види, але під'їхавши до місця висадки я вткнувся у ворота з купою табличок про заборону, то мало не військовий об'єкт стратегічного значення, але здаватись я не збирався, швидко зорієнтувавшись я помітив стежку збоку від воріт. Одразу твердо вирішив що піду по ній. Тут раптово підвалюють два велосипедиста в літах, щось почали мене питати на що я помахав гривою і сказав що не балакаю італійською. Один з них трохи говорив англійською, ми щось там потринділи трохи, вони показали гарне місце з іншого боку гори, біля старого грецького маяка, навіть поділились енергетичним батончиком, в заміну я дав їм один з своїх батончикиків. За декілька хвилин ми розпрощались і вони гайнули вниз з гори а я пішов стежиною зовсім не пошкодувавши проце і ось чому.
Сказати що види були фантастичні це нічого не сказати, я був під глибоким враженням, тому просто сів на камінь і пів години вдивлявся в це все різноманіття фарб і форм таке закарбовується в пам'яті на все життя, хоч бери і фільми знімай, тільки промайнула в голові ця думка як я одразу почав помічати аналогію зі старим фільмом Одіссея з Армандом Ассанте (1997 р) в головні ролі, в фільмі є епізод де Одіссей потрапляє на острів до німфи Каліпсо, той острів, а також інші сцени в точності нагадує мені Амалфійське узбережжя, в особливості те місце куди я видерся.
Я все пофоткав, зняв багато відеоматеріалу, глянув на карту маршруту і вирішив сходити вниз до старого маяка, який виднівся мені з вершини далеко внизу, так як я нікуди не поспішав цього дня то шурнув вниз, але після 30ти хвилинного спуску і по прикидках ще стільки ж залишалося, я повернувся на вершину і до воріт, де залишив мотик.
Збирався вже їхати як раптом під'їхала сім'я з Голландії ми побалакали про побачене, я розповів про балкон безкінечності і решту всього, вони про свої мандри. Ми розпрощались і побажали щасливої подорожі одне одному.
Я поїхав до маяка місцевими вузькими вуличками. Коли під'їхав до доріжки яка безпосередньо вела до маяка, побачив, що вона була надто вузька, крім всього по ній ходили люди, тому я парканувся і далі пішов вниз, що зайняло мені не більше 20 хв. По дорозі, з інформаційних табличок я вияснив, що це древня дорога, яку будували ще стародавні римляни, приблизно перше століття нашої ери.
Мені дуже пощастило, що не довелось далеко по неї йти, адже спускався я по тій стежці пів годин...В той момент мені нагадався випадок два роки тому, коли я залишив рюкзак з доками і грошима неподілік оглядової площадк в місті Зальцбург, тоді все обійшлось легко як зрештою і зараз. При спуску вниз мене зупинив злий собака середніх розмірів, який буквально перегородив дорогу і при спробі проїхати кидався на мене і всім видом демонстрував свою рішучість мене покусати, дуже пошкодував, що залишив газовий балончик в кемпінгу. Проїхати далі вдалося хитрістю, але шерсть ще кілька хвилин стояла дибки на руках. Моя знахідка сильно укріпила бойовий дух на подальшу поїздку, я зарубав собі на носі, що якщо не гарячкувати то можна подолати практичну будь яку проблему.
Після такої прогулянки і пригоди в мене розгорівся апетит, але от біда, всі магазина закриті на сієсту, тому я поїхав жерти в ресторан, замовив пасту фрутті ді маре, яка не оправдала очікувань, тому далі махнув в магазин за добавкою.
Далі сподівався побачити пляжі, але нажаль для мене вони виявились зачинені а пролізати самовільно не хотілось оскільки всюди було написано що це приватна власність...тому було прийнято рішення доїсти канапки звісивши ноги зі стіни неподалік маяка. Єдиний відкритий пляж, який я знав був на кемпінгу, куди я і повернувся. Пляж був дуже брудним, море повиносило багато всякого непотребу, ніхто звісно ж не чистив його, оскільки не сезон, бачив навіть залишки якогось трупа, сподіваюсь він був не людський.
В остаток вечора я прийняв душ, побалакав трохи з сусідом уельсцем, який виявився не дуже балакучим. Оскільки лізти в намет було ще рано тож розвалився на мотику, запостив фотки в інстаграм, додав запис в бортовий журнал (аля-щоденник). Подумки сказав "йду спати, завтра Помпеї і Везувій, треба рано вставати, хоч би не було дощу".
До вулкану довелося їхати довго незважаючи на те що він наче і недалеко, виною всьому були корки. На саму вершину не було змісту їхати оскільки вона була в дощовій хмарі, крізь яку їхати геть не хотілося в додатку десь на середині підйому стояв поліцейський, який вирішував кого куди направити, мене він чомусь вирішив не пускати на вершину, тож я проїхав керунком що він вказав, в кінцевому результаті діставшись оглядового майданчика.
Постояв там трохи подивився посередненьку панораму і почав спуск вниз. Мало не забув, дорогою до вершини мав невелику сутичку з туристичним атобусом, причиною всього стала несподівана зупинка автомобіля, який їхав попереду, тож на серпантині виникла ситуація, коли із-за раптової зупинки я трохи виліз на зустрічку, де в той самий момент повертав автобус, тож він бортом трохи зачепив і попхав мене об лівий боковий кофр, я ледь не впав, силою втримавши мотик, ми переглянулись з водім, я показав палець вверх, він також і роз'їхались полюбовно, але ситуація неприємна і осадочок остався. Дорогою вниз я побачи ще один цікавий вид з Везувія на Неаполь, в тому місці сиділо двоє парубків, один з них співав якусь сопливу пісеньку аля-пусімагнет а інший знімав то все на відео. Я постояв, почекав поки вони закінчать і побіг на той камінь, де вони сиділи, з розбігу заскочив на нього, через що ті двоє хлопців мало не наклали в штани від несподіванки, аж за серце похапались, виявляєтсья вони були дуже зусередджені на кліпі і не почули моїх слонячих кроків, що наближались:)
Приїхав, поселився, вибрав найвдаліше на мій погляд місце, поставив намет, розвісив на дерева екіпу щоб сохла і прийнявся готувати собі равіолі, які заздалегіть придбав годиною раніше. Оскільки на кемпі було багато незаселених будиночків, я позичив в одному з них стіл та столик, тому вечеряти вдалося як білій людині.
Далі вирішив ще прогулятись трохи до моря, тому взяв ключ від прохідної, посидів трохи на березі, за якийсь час стало скучно і я повернувся на кемпінг, де побачив німців, що сиділи в інтернеті на рецепції, ну оскільки робити було нічого а спати ще рано, тож я і пристав до них, щоб потриндіти і не даремно. Німці повідали мені що в Рим треба їхати о 6 ранку, щоб уникнути корків, попитав їх чому вся італія покрита німцями, на що той сказав, що їм просто поруч а клімат в Італії набагато м'якший, тому і приїздять сюди цілими сім'ями. Це всеодно що львів'яни їздять на відпочинок в Шацьк, або Сколе чи Славськ. Німці звалили спати, я ще трохи посидів в інтернеті, віддав павербанк на зарядку адміну рецепції і пішов дрихнути до наступного ранку.
Фото з інтернету
Подальшим пунктом призначення в мене був Фуроре або як його ще називають - італійський фйорд. Потратив ще близько 20 хвилин, щоб до нього дістатись. З першого погляду це невелике риболовне поселення нічим мене не вразило, але коли я почав підійматись і спускатись вузькими сходами повз невеликі будиночки - я щиро здивувався, яяяяк, ну як тут міг хтось жити, всі будинки просто таки чіпляються руками і ногами за скелі, дуже колоритне місце. А коли я спустився на пляж, то переді мною відкрився красень міст, який зєднує обидва боки фйорду. Перебуваючи на пляжі мені в голову прийшла думка, що я всю дорогу кудись поспішаю і фактично не маю часу сповна насолодитись місцями в які так сильно прагнув, тому я твердо пообіцяв собі приїжджаючи в якесь місце бодай 30 хвилин просто стояти і розглядати все навколо, аж після цього починати фотографувати і знімати відео. Нове правило застосував на тому ж фйорді. Доречі, забув зазначити, що всі будиночки виглядали так, наче там зараз ніхто не живе, на зразок якогось дачного поселення, куди приїздять в певний сезон.
Коли я був вже біля мотоцика мене зустріла сім'я австралійців на скутерах, з якими ми стали розмовляти, я поділився всім що бачив до того і їх це сильно зацікавило, розповів трохи про себе, хто по професії, трохи про свої проекти. Особливо зацікавив австралів мобільний додаток, який робила моя команда, він стосується догляду за дітьми і фактично заміняє нянечок. Суть така, сусіди, чиї діти ходять до однієї школи можуть публікувати запити по нагляду за дітьми, інші сусіди бачать ці запити і відгукуються на них, таким чином завершивши отримують реальні гроші, або часові кредити, які потім зможуть використати публікуючи власні запити, все відбувається в рамках закритих общин. Ця ідея дуже зацікавила австралійців і вони пообіцяли що зареєструються в додатку.
Але довго теревенити не було часу, тож я вскочив на коня і пігнав далі. До кемпінга залишалось не більше 30 км, але по таких вузьких і насичених автівками доріжках - це не легко, тож набравшись терпіння я гайнув до цілі. По дорозі заїжджав на оглядові майданчики звідки робив потрясні фото.
Коли я був вже біля мотоцика мене зустріла сім'я австралійців на скутерах, з якими ми стали розмовляти, я поділився всім що бачив до того і їх це сильно зацікавило, розповів трохи про себе, хто по професії, трохи про свої проекти. Особливо зацікавив австралів мобільний додаток, який робила моя команда, він стосується догляду за дітьми і фактично заміняє нянечок. Суть така, сусіди, чиї діти ходять до однієї школи можуть публікувати запити по нагляду за дітьми, інші сусіди бачать ці запити і відгукуються на них, таким чином завершивши отримують реальні гроші, або часові кредити, які потім зможуть використати публікуючи власні запити, все відбувається в рамках закритих общин. Ця ідея дуже зацікавила австралійців і вони пообіцяли що зареєструються в додатку.
Але довго теревенити не було часу, тож я вскочив на коня і пігнав далі. До кемпінга залишалось не більше 30 км, але по таких вузьких і насичених автівками доріжках - це не легко, тож набравшись терпіння я гайнув до цілі. По дорозі заїжджав на оглядові майданчики звідки робив потрясні фото.
Таким чином непомітно для себе я підіймався все вище і вище, заїжджаючи в хмару, яка нависала над скелями ще з самого ранку, і тут почалося...Мій улуюблений дощ і туман, швидкість знизилась ще більше а брови від злості сповзли мені на очі:) Щей макаронник на древній чортопхайці перся поперед мене 20 км/год з вимкненими фарами, в них що традиція така? З горем пополам став біля супермаркета щоб закупитись продуктами. Комплітнув місію і дьорнув останні 5 км до кемпінга.
Прибиральник: - підходить і щось бурчить про реєстрацію на кемпінгу
Я: - на що я кажу вже звичну мені фразу "Me scusi senior non parlo italiano" що перекладається як "Вибачте мене сеньйор, я не говорю по-італійськи"
Прибиральник: - "che lingua parli" - *по якому балакаєш?*
Я: - відповідаю на підсвідомому рівні "українська, english, русскій..." пробував ще пригадати якісь мови
Прибиральник: - а він мене зупиняє фразою "Далі можна українською" і робить паузу для мого здивування, що він теж українець, яка виявилась непотрібною, оскільки попередньо така думка в мене вже промайнула декілька хвилин тому.
Далі ми побалакали про загальні речі і він попередив що рецепція працює до 10 вечора, і що обов'язково треба зареєструватись, включив господаря типу:) Я звісно не збирався ночувати там задарма і зранку втікати, просто пояснив, що не хочу ставити намет під дощем і видивляюся де по-менше болота, на тому і домовились.
Дощ таки припинився, тож я вирішив не гаяти часу і побіг ставити намет. Після цього поїхав реєструватись на рецепцію. А далі вже звично готувати їсти і спілкуватись з домом. На вечерю в мене були равіолі, це перше що я вирішив приготувати з італійської кухні в цій мандрівця, також придбав хамон і місцевий сир, щоб поробити канапки, короче влаштував собі ресторан в наметі:)
Наївся, напився від пуза, і так мене розморило, що аж пропустив черговий запис в бортовий журнал, просто напросто відключися
Наївся, напився від пуза, і так мене розморило, що аж пропустив черговий запис в бортовий журнал, просто напросто відключися
ДЕНЬ ВОСЬМИЙ
Амалфійське узбережжя 20 км
Похідний...
Прокинувся як звично, о 6 ранку під співи пташок і шум моря, на березі якого розташований кемп. Вирішив не поспішати так як цей день я хотів провести тут, щоб як слід все оглянути.
Пішов почистив зуби, загрів води, приготував вівсянку з чаєм, тоді помив посуд, вигрузив лишнє з центрального кофра і поскладав в намет на свій страх і ризик, але всі цінні речі всерівно забрав з собою. Наступним ділом з'їздив на рецепці, щоб залишити павербенк на підзарядку, проконсультувався з дівчиною на рецепції куди краще їхати, що дивитися і рушив до місцевої гори під назвою Сан Костанза, координати 40.582854, 14.334790
Я все пофоткав, зняв багато відеоматеріалу, глянув на карту маршруту і вирішив сходити вниз до старого маяка, який виднівся мені з вершини далеко внизу, так як я нікуди не поспішав цього дня то шурнув вниз, але після 30ти хвилинного спуску і по прикидках ще стільки ж залишалося, я повернувся на вершину і до воріт, де залишив мотик.
Збирався вже їхати як раптом під'їхала сім'я з Голландії ми побалакали про побачене, я розповів про балкон безкінечності і решту всього, вони про свої мандри. Ми розпрощались і побажали щасливої подорожі одне одному.
Я поїхав до маяка місцевими вузькими вуличками. Коли під'їхав до доріжки яка безпосередньо вела до маяка, побачив, що вона була надто вузька, крім всього по ній ходили люди, тому я парканувся і далі пішов вниз, що зайняло мені не більше 20 хв. По дорозі, з інформаційних табличок я вияснив, що це древня дорога, яку будували ще стародавні римляни, приблизно перше століття нашої ери.
Мої здогадки щодо Одесія підтвердились:)
Діставшись маяка, на перший погляд нічого особливого він не представляв, але швидко оцінивши територію, я знайшов прекрасні місця, де і завис на годину часу. Маяк представляв собою цілий комплекс об'єктів з багатою історією. Заснували його ще древні греки, які ж збудували і доки для своїх торгівлеьних суден під ним, з плином часу це все руйнувалось і перебудовувалось, в часи другої світової війни поруч з маяком було вставновлено берегову артилерійську батарею, від якої залишилося гігантське посадочне місце, по якому, судячи зі всього крутилась в різні боки башта гармати. Спуск в док я не одразу помітив, оскільки поруч нього зовсім не було людей, але це до моєї появи:) Ох і кайфу я зловив там, дуже круте місце, яке я геть не очікував побачити.
Море в той день було надзвичайно брухливим водночас з чистим небом, що в сумі давало дуже крутий ефект від хвиль, які розбивались об скелі. В доках вода так бурлила і кипіла, що в мене склалось враження наче якась гігантська істота, на зразок тієї ж Харибди з Одіссея вовтузиться на дні тих доків. Короче сидів там і знімав це все дійство по багато дублів. Раптово помітив цікавий надпис, котрий, судячи з усього, було зроблено вже дуже давно.
Та час був оглянути й інші пам'ятки, тому було вирішено рухатись в бік мотоцикла. Раптом щось шарпнуло мене перевірити кишені, в яких я не виявив банківської картки, на тій картці була половна всього бюджету, звісно я мав запасну картку на яку з допомогою мобільного додатку міг перекинути всі кошти, але там вийшла б пристойна комісія за перерахунок тож я рушив на пошуки картки...Вона лежала недоторкана на стежині, що вела від зачинених воріт, на горі до маяка.
Море в той день було надзвичайно брухливим водночас з чистим небом, що в сумі давало дуже крутий ефект від хвиль, які розбивались об скелі. В доках вода так бурлила і кипіла, що в мене склалось враження наче якась гігантська істота, на зразок тієї ж Харибди з Одіссея вовтузиться на дні тих доків. Короче сидів там і знімав це все дійство по багато дублів. Раптово помітив цікавий надпис, котрий, судячи з усього, було зроблено вже дуже давно.
Після такої прогулянки і пригоди в мене розгорівся апетит, але от біда, всі магазина закриті на сієсту, тому я поїхав жерти в ресторан, замовив пасту фрутті ді маре, яка не оправдала очікувань, тому далі махнув в магазин за добавкою.
В остаток вечора я прийняв душ, побалакав трохи з сусідом уельсцем, який виявився не дуже балакучим. Оскільки лізти в намет було ще рано тож розвалився на мотику, запостив фотки в інстаграм, додав запис в бортовий журнал (аля-щоденник). Подумки сказав "йду спати, завтра Помпеї і Везувій, треба рано вставати, хоч би не було дощу".
ДЕНЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Амалфійське узбережжя - Рим 330 км
Трагічний...
Таку приставку цьому дню я вирішив присвоїти не даремно. Ні, зі мною все було майже гаразд, а от декому дуже не пощастило кілька тисяч років тому. Мова йде саме про мешканців міста Помпеї, до якого я прямував далі, але все попорядку.
Попрощавшись з амалфійским узбережжям, я з сумом вирушив в бік вищезгаданих Помпеїв, саме з сумом тому що Амалфі захопив мене дуже сильно, одні з найсильніших вражень за останні роки.
Шлях був відносно швидким і подорозі траплялись гарні види, на які я зупинявся, проте жоден з них навіть поруч не стояв з тим, що я бачив днем раніше.
До Помпеїв я в'їхав не з першого разу, на розв'язці трохи промахнувся і мотнув кілька лишніх км. Я пригадав слова українця з кемпінга який по-батьківськи консультував мене при виїзді з кемпа, про те що краще паркувати мот на платних парковках, там, де за ним наглядатимуть, тож я таке місце і знайшов на кемпінгу, що розташований навпроти входу до музею Помпеїв. Заплатив за Паркінг 5 євро, цілком зрозуміла ціна за безпеку.
Мені пощастило, тому що в день мого приїзду в Помпеї вхід до музею був безкоштовним. Я пробіг на територію музею і почав ганяти вулицями античниго міста, як ошпарений, сам не знаю чому. Захопило мене декілька вілл патриціїв та місцевий амфітеатр, а також тіла людей і тварин, які застигли в агонії. Почав уявляти як по цих вулицях колись ходили древні люди, їх побут і тд. Але як співав гурт Брати Гадюкіни "мені то всьо осточортіло..." і походивши ще якийсь час я зрозумів, що більше мені ловити в Помпеях нічого, тому я рушив на вулкан Везувій, власне винуватець всіх тих трагічних подій тисячолітної давності.
Таку приставку цьому дню я вирішив присвоїти не даремно. Ні, зі мною все було майже гаразд, а от декому дуже не пощастило кілька тисяч років тому. Мова йде саме про мешканців міста Помпеї, до якого я прямував далі, але все попорядку.
Попрощавшись з амалфійским узбережжям, я з сумом вирушив в бік вищезгаданих Помпеїв, саме з сумом тому що Амалфі захопив мене дуже сильно, одні з найсильніших вражень за останні роки.
Шлях був відносно швидким і подорозі траплялись гарні види, на які я зупинявся, проте жоден з них навіть поруч не стояв з тим, що я бачив днем раніше.
До Помпеїв я в'їхав не з першого разу, на розв'язці трохи промахнувся і мотнув кілька лишніх км. Я пригадав слова українця з кемпінга який по-батьківськи консультував мене при виїзді з кемпа, про те що краще паркувати мот на платних парковках, там, де за ним наглядатимуть, тож я таке місце і знайшов на кемпінгу, що розташований навпроти входу до музею Помпеїв. Заплатив за Паркінг 5 євро, цілком зрозуміла ціна за безпеку.
Мені пощастило, тому що в день мого приїзду в Помпеї вхід до музею був безкоштовним. Я пробіг на територію музею і почав ганяти вулицями античниго міста, як ошпарений, сам не знаю чому. Захопило мене декілька вілл патриціїв та місцевий амфітеатр, а також тіла людей і тварин, які застигли в агонії. Почав уявляти як по цих вулицях колись ходили древні люди, їх побут і тд. Але як співав гурт Брати Гадюкіни "мені то всьо осточортіло..." і походивши ще якийсь час я зрозумів, що більше мені ловити в Помпеях нічого, тому я рушив на вулкан Везувій, власне винуватець всіх тих трагічних подій тисячолітної давності.
Постояв там трохи подивився посередненьку панораму і почав спуск вниз. Мало не забув, дорогою до вершини мав невелику сутичку з туристичним атобусом, причиною всього стала несподівана зупинка автомобіля, який їхав попереду, тож на серпантині виникла ситуація, коли із-за раптової зупинки я трохи виліз на зустрічку, де в той самий момент повертав автобус, тож він бортом трохи зачепив і попхав мене об лівий боковий кофр, я ледь не впав, силою втримавши мотик, ми переглянулись з водім, я показав палець вверх, він також і роз'їхались полюбовно, але ситуація неприємна і осадочок остався. Дорогою вниз я побачи ще один цікавий вид з Везувія на Неаполь, в тому місці сиділо двоє парубків, один з них співав якусь сопливу пісеньку аля-пусімагнет а інший знімав то все на відео. Я постояв, почекав поки вони закінчать і побіг на той камінь, де вони сиділи, з розбігу заскочив на нього, через що ті двоє хлопців мало не наклали в штани від несподіванки, аж за серце похапались, виявляєтсья вони були дуже зусередджені на кліпі і не почули моїх слонячих кроків, що наближались:)
Неаполь з Везувія
Оскільки Неаполь був по дорозі я таки вирішив крізь нього проїхати, щоб на власні очі переконатись що там обстановочка далеко не фонтан. З перших же хвилин стало зрозуміло, що все що я чув про це місто раніше є чиста правда, це справжн портова діра, вулиці обдерті, всюди купи сміття, манера водіїв паскудна і все нагадує якийсь великий циганський табір. Проте не можу не згадати, що місто таки має свій шарм і харизму. Вирішив пообідати тут, бо подумав що то може якісь окраїни і тут точно є центр міста, де все пристойно. Забив в навігатор піцерію, на карті показало декілька точок, тож я рушив до тої що була найближче і в напрямку мого маршруту. Приїхав на місце а та точка виявилась кафе, рушив до наступної - вона зачинена, третя якась огидна, короче пів години я шукав де можна нормально сісти щоб пожерти, в результаті я таки плюнув на то все і зупинився в кафе де продавали піццу шматками по 80 центів за сто грам, власник тайванський італієц, от такий от парадокс, зато дешево:)
Перекусивши я шурнув в бік Риму, дорогою мене вразило лише те що був сорокакілометровий відрізок абсолютно рівної дороги, тобто було видно все на кілометри вперед, вздовж дороги росли сосни, виглядало це досить мальовничо.
По дорозі до Риму я вирішив дещо змінити місце ночівлі і поїхав ближче до моря, так як в найближчому майбутньому доведеться з ним прощатися, тому я хотів насолодитися ним від душі.
По дорозі до Риму я вирішив дещо змінити місце ночівлі і поїхав ближче до моря, так як в найближчому майбутньому доведеться з ним прощатися, тому я хотів насолодитися ним від душі.
ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ
Рим - Follonica 265 км
Його величність Вічне місто...
Цього дня я мав проїхати зовсім небагато, оскільки розраховував, що потрачу багато часу на оглядини Риму.
Прокинувся я о 5:30 і одразу почав збиратись в дорогу. Не хотілося попасти в римські корки, але врешті-решт я таки трохи в них постояв. Незважаючи на цей факт, о 7:30 я був вже біля римського Форуму, який ще навіть не встиг відкритися. Набравшись нахабності я парканув свій мотоцикл під самим входом і позакривав його на всі замки що мав. Від нічого робити почав вештатись туди-сюди, підійшов до дівчини в якої висів якийсь бейдж на шиї, ну думаю напевно екскурсовод чекає на групу, може розповість щось цікаве про Форум. Дівчина виявилась працівницею Форуму, ми трохи побалакали і тут брама почала відмикатись, вона побігла до входу, охоронці її впустили а мені сказали ще почекати трохи поки вони зроблять якісь там приготування. Приготуваннями виявилось поставити стовпчики перед входом і вдягнути бронежелети. За якісь 10 хв навколо входу утворилась черга з 15 людей, на щастя я в ній був другим.
Доречі, чому я вибрав відвідування Форуму, все дуже просто, квиток в Форум дає можливість входу в Колізей також, тобто один квиток для відвідування двох об'єктів по вартості в 12 євро. Якщо купувати квиток в касі Колізею то існує високий ризик того що доведеться провести в черзі не одну годину.
Доречі, чому я вибрав відвідування Форуму, все дуже просто, квиток в Форум дає можливість входу в Колізей також, тобто один квиток для відвідування двох об'єктів по вартості в 12 євро. Якщо купувати квиток в касі Колізею то існує високий ризик того що доведеться провести в черзі не одну годину.
Не покладаючи особливих надій на Форум в плані Вау ефекту, я прогулявся його територією, подивився на руїни стародавніх споруд, зробив кілька фотографій та відео, на все про все потратив не більше години. Більше часу вирішив не гаяти і почемчикував прямо до Колізею. Переставляти мотоцикл не став, оскільки він стояв поруч двох озброєних охоронців, так мені було спокійніше, хоч там наче і не можна було паркувати, але відповідного знаку я не помітив.
Приходжу я значить до Колізею а там...зомбі апокаліпсис, просто хмари туристів, на годиннику лише 9:00 а навколо ніде яблуку впасти, і тут я подумав як добре що квиток в мене вже в кишені.
Підходжу до входу, де мене чекає сюрприз, виявляється охочих побачити стародавній ринг є стільки, що навіть люди з квитками мають свою власну чергу. Стою я такий, чекаю поки черга повільно рухається, але сумніви мене таки долають, передімною стоїть пара американців, я краєм вуха чую як вони обговорюють чергу і тут я запитую "це що черга для людей з квитками" на що американець ніби побачив в мені рідну душу каже "прикинь я те саме питав, то якась факін хел", американцями виявились пара зі штату Мейн - Тод і Сандра. Тод виявився дуже балакучим тож за розмовою ми навіть не помітили, як підійшла наша черга. Зрозуміло що далі ми ходили вже разом і обговорювали побачене. Вдалося пристроїтись до російськомовного гіда і я перекладав американцям всякі цікаві деталі які почув від гіда. Наприклад мене вразило те що колізей було збудовано на водосховищі і в силу цього римляни мали можливість споглядати імітацію морських боїв в самому колізеї, це ж фантастика, не знаю чи десь існує щось подібне навіть зараз, але з плином часу, наступний імператор, вирішив висушити водосховище і місце що звільнилось забудував комірними приміщеннями.
Також цікавим фактом виявилось те що не всі бої були смертельними, коли виходили на арену профі гладіатори то це був швидше аналог сучасного реслінгу, іншими словами показуха, але якщо такий бій не вражав публіку, то навіть профі могли вбити, відрубати голову та насадити на рукоять меча а вістрям увіткнути в землю обляччям до імператора, при цьому знімали шолом. щоб патриції могли побачити та насолодитись гримасою болю на обличчі переможеного. Такі насильницькі деталі дуже вразили ніжних американців і вони почали міркувати на тему моральності і недоторканості людського життя. Ми походили з ними ще якийсь час після чого я сказав "Соррі ґайз, але прийшов мені час рухатись далі, бажаю вам вдалої мандрівки", ми попрощались і я побіг до мотоцикла, де мене чекав невеликий сюрпиз. Між виїздом з місця парковки і моїм мотоциклом утворилась величезна черга. Я почав виштовхувати мотоцикл і просити людей, щоб вони розступились на що ті з розумінням відходили в бік і давали мені вибратись на дорогу, цікаво як би в нас реагували.
Підходжу до входу, де мене чекає сюрприз, виявляється охочих побачити стародавній ринг є стільки, що навіть люди з квитками мають свою власну чергу. Стою я такий, чекаю поки черга повільно рухається, але сумніви мене таки долають, передімною стоїть пара американців, я краєм вуха чую як вони обговорюють чергу і тут я запитую "це що черга для людей з квитками" на що американець ніби побачив в мені рідну душу каже "прикинь я те саме питав, то якась факін хел", американцями виявились пара зі штату Мейн - Тод і Сандра. Тод виявився дуже балакучим тож за розмовою ми навіть не помітили, як підійшла наша черга. Зрозуміло що далі ми ходили вже разом і обговорювали побачене. Вдалося пристроїтись до російськомовного гіда і я перекладав американцям всякі цікаві деталі які почув від гіда. Наприклад мене вразило те що колізей було збудовано на водосховищі і в силу цього римляни мали можливість споглядати імітацію морських боїв в самому колізеї, це ж фантастика, не знаю чи десь існує щось подібне навіть зараз, але з плином часу, наступний імператор, вирішив висушити водосховище і місце що звільнилось забудував комірними приміщеннями.
Також цікавим фактом виявилось те що не всі бої були смертельними, коли виходили на арену профі гладіатори то це був швидше аналог сучасного реслінгу, іншими словами показуха, але якщо такий бій не вражав публіку, то навіть профі могли вбити, відрубати голову та насадити на рукоять меча а вістрям увіткнути в землю обляччям до імператора, при цьому знімали шолом. щоб патриції могли побачити та насолодитись гримасою болю на обличчі переможеного. Такі насильницькі деталі дуже вразили ніжних американців і вони почали міркувати на тему моральності і недоторканості людського життя. Ми походили з ними ще якийсь час після чого я сказав "Соррі ґайз, але прийшов мені час рухатись далі, бажаю вам вдалої мандрівки", ми попрощались і я побіг до мотоцикла, де мене чекав невеликий сюрпиз. Між виїздом з місця парковки і моїм мотоциклом утворилась величезна черга. Я почав виштовхувати мотоцикл і просити людей, щоб вони розступились на що ті з розумінням відходили в бік і давали мені вибратись на дорогу, цікаво як би в нас реагували.
Отож я на дорозі, рухаюсь в бік Пантеону, це храм всіх Богів, який з плином часу перетворили в християнський храм. Місце для паркування я пригледів ще на етапі підготовки поїздки, тому це зайняло в мене мало часу. Поставив мот, замкнув його і вийшов на площу перед Пантеоном. Було дуже людно, грали вуличні музиканти, в репертуарі я почув саундтреки з фільму Хресний батько, вийшло дуже колоритно. Ще трохи посидів і пішов всередину, вхід був безкоштовним, людей надзвичайно багато, тож я вирішив на довго там не затримуватись, швиденько все оглянув, зробив кілька знімків і вийшов звідти.
Наступним об'єктом до оглядин був найвідоміший фонтан Риму - Треві. Сам фонтан було збудовано ще на початку 17го століття, а згодом вдосконалено групою скульптур, видовище вражаюче, саме тому навколо збирається багато людей, а там де купа народу мені як то кажуть гімном помащено, тому я вирішив пошвидше звідти вшиватись.
Наступним об'єктом до оглядин був найвідоміший фонтан Риму - Треві. Сам фонтан було збудовано ще на початку 17го століття, а згодом вдосконалено групою скульптур, видовище вражаюче, саме тому навколо збирається багато людей, а там де купа народу мені як то кажуть гімном помащено, тому я вирішив пошвидше звідти вшиватись.
Дорогою до Треві. Мотик Папи Карло
В животі почало бурчати і я згадав, що нормальної піци в Італії так і не поїв, тому мною було прийнято рішення шукати хорошу піцерію, що не склало великих труднощів і буквально за поворотом мене зхантив ресторанний зазивала. Посадили мене на найкраще місце і дали меню, я обрав Капрічозу і став чекати. Оскільки робити було нічого я спостерігав за тим зазивалою. На мій подив, він знав як мінімум 5 мов, але коронна фраза в нього була "This is the best place for food ever" що в перекладі "це найкраще місце для їжі на всі часи". В голові в себе пожартував, що я виявляється їжа, і от-от має вийти якийсь канібал і пообідати мною:). Капрічозу принесли доволі швидко, вона виявилась нічим не краща і нічим не гірша ніж ті що я раніше їв вдома, обійшлось все в 12 євро, я не став довго засиджуватись і розрахувавшись пішов назад до мотоцикла.
Останнім пунктом до оглядин був Ватикан. Я не є глибоковіруючим чоловіком, тому якогось особливого захвату не відчув, постояв, покрутився там 20 хвилин і повернувся до мотоцикла, щоб взяти курс на кемпінг.
Короче, їду я геть від Риму на північ, зліва від мене море а зправа гігантська, чорна, як душа колишньої - хмара. "Ну хай йому грець тому дощу, невже знову" - подумав я. Таким чином почались мої перегони з тієї шхмарою. Мені пощастило ще заїхати в супермаркет, купити собі щось на вечерю і навіть перепочити на набережній чергового міста подорозі. Врешті решт хмара наблизилась до мене впритул і ми от-от мали перетнутись аж раптом, як на замовлення, навігатор почав вести мене в бік від неї, це були останні кілометри перед кемпінгом, що не могло не тішити.
По дорозі ще один раз зупинився для фото і далі стрімголов полетів на кемп. Залітаючи на рецепцію кажу до адміна "я тут поставлю намет зараз і повернусь реєстурватись, бо ша як лийне дощ то буде не до вас". на що мені зхвально помахали гривою у відповідь. Декілька хвилин дослідив кемп на предмет хорошого місця, вибрав таке неподалік душу і туалетів. Поставив намет, обкопав його дринажними каналами, бо дощ намічався серйозний а я не хотів потім плавати в наметі, був гіркий досвід раніше в гірських походах. Ну що ж, роботу зроблено, будинок збудував, прийшла черга реєструвати сина і готувати дерево:) Поїхав на рецепцію заплатив 16 євро, взяв пароль на вайфай. Повернувшись почав приготування для вечері, до якої в мене мало бути різотто з трюфелями, це така сублімована їжа з пакета, яку я купив в маркеті за 2 євро:) Незважаючи на це елемент готуваня там таки був присутній і якийсь час довелось на це потратити. Забув згадати що біля мене жила пара літніх голандців з якими я перекинувся кількома словами. А от коли я вже готував вечерю до мене підійшла голандка і каже "містер Юкрейн гоу до нас, роздушимо пляшку вина" на що я ввічливо відмовися оскільки не п'ю, тай різотто було вже майже готове. Короче те що вийшло на смак було як 2 євро в прямому сенсі, напевно трюфелі то не моє:)
По дорозі ще один раз зупинився для фото і далі стрімголов полетів на кемп. Залітаючи на рецепцію кажу до адміна "я тут поставлю намет зараз і повернусь реєстурватись, бо ша як лийне дощ то буде не до вас". на що мені зхвально помахали гривою у відповідь. Декілька хвилин дослідив кемп на предмет хорошого місця, вибрав таке неподалік душу і туалетів. Поставив намет, обкопав його дринажними каналами, бо дощ намічався серйозний а я не хотів потім плавати в наметі, був гіркий досвід раніше в гірських походах. Ну що ж, роботу зроблено, будинок збудував, прийшла черга реєструвати сина і готувати дерево:) Поїхав на рецепцію заплатив 16 євро, взяв пароль на вайфай. Повернувшись почав приготування для вечері, до якої в мене мало бути різотто з трюфелями, це така сублімована їжа з пакета, яку я купив в маркеті за 2 євро:) Незважаючи на це елемент готуваня там таки був присутній і якийсь час довелось на це потратити. Забув згадати що біля мене жила пара літніх голандців з якими я перекинувся кількома словами. А от коли я вже готував вечерю до мене підійшла голандка і каже "містер Юкрейн гоу до нас, роздушимо пляшку вина" на що я ввічливо відмовися оскільки не п'ю, тай різотто було вже майже готове. Короче те що вийшло на смак було як 2 євро в прямому сенсі, напевно трюфелі то не моє:)
Далі прошвирнувся на пляж, погуляв там трохи і пішов спат, дощ доречі таки впав, але не такий сильний як очікувалось, а може я просто так міцно спав що мені він сильним не здався.
ДЕНЬ ОДИНАДЦЯТИЙ
Follonica - Чінкве Терре 230 км
Ідеальний курорт...
День почався звичайно, незважаючи на те що то був мій День народження. Намет був мокрий а отже збори обіцяли бути довгими, оскільки пакувати мокрий намет означає, що лягати спати доведеться також в мокре. Така преспектива мені не дуже подобалась, тому я вирішив спершу все добре просушити, а щоб пришвидшити цей процес я вирішив скористатись лайфхаком який попередньо вже добре себе зарекомендував, прогрів мотоцикл і розвісив намет поверх нього. Результат не заставив себе довго чекати і за якісь 20 хвилин зовнішній слой намету вже був сухий. Збіравши речі я поїхав до міста з постійно падаючою вежою, так, ви вже здогадались що мова йде про Пізу.
Нічого особливого по дорозі не відбувалось, до Пізи було трохи більше ста кілометрів по відносно рівних дорогах, де можна було їхати а не повзти, тому до пункту призначення я дістався швидко. Що я можу сказати, спецільно сюди їхати е раджу. Навколо натовпи туристів, які те діло і роблять, що намагаються зробити фото "чудеса перспективи", мені сподобався рівно підстрижений газончик, на якому розвалилсь люди, тож для мене це виглядало як гарний спосіб перевести дух після проїханої сотки. Але не встиг я розслабитись, як підбігли озброєнні автоматами військові і жестами почали всіх виганяти з газона. Напевно прості поліцейські вже не дають ради це робити, тому викликали кавалерію і автоматчиків для цього:) Насправді, озброєних військових я бачив по всіх великих туристичних об'єктах Італії, іншими словами, де збираєтсья велика кількість людей є вояки. Тож зігнали мене з газона і я сприйняв це як знак що треба валити. На вежу не ліз, бо там була велка і платна черга. подумав "та нафіг треба", зробив ще кілька фото, причому більше знімав людей які робили фотографувались на фоні ніж самої вежі, сів на мотоцикл і поїхав.
Невидима стіна міста Піза
По дорозі від Ла Спеції заїхав ще в супермаркет, щоб підкупити італійських продуктів, оскільк через кілька днів мав покидати Італію. Далі послідувала невелика зупинка на перепочинок і гірські дороги Чінкве Терре. Мою втому як рукою зняло, ооо так, який це кайф, дороги були розкішні і дуже мальовничі. Машин нема, дорога широка, звивиста, можна їхати з пристойною швидкістю, навколо запаморочливі краєвиди - це було те що треба. По результатах поїздки можу сказати що це одна з найкращих доріг в плані катання, по якій я їхав в цій подорожі.
За якийсь час я дістався місця призначення, яке багато хто міг бачити на відкритках що символізують Італію. Це місто входить до заповідника Чінкве Терре, що було внесено до спадщини Юнеско в 1997 році. Чінкве Терре складається з 5ти дуже колоритних і мальовничих сіл, і я приїхав в найгарніше з них - Манароллу. В саме село заїхати нема можливості, тож мотоцикл я залишив в передмісті і далі пішов пішки. Зовсім трохи часу довелось витратити, щоб ийти до набережної. На мій подив людей було не дуже багато, що не могло мене не тішити. Взагалі там є чим зайнятись і де погляти, але я одразу приступив до найсолодшого так як темп моєї подорожі цього вимагав. Взагалі ця мандрівка для мене це швидше розвідка, щоб вибрати місця куди я точно ще повернусь, так от Чінкве Терре без сумніву увійшло в список. Повертаючись до Манаролли хочу підкреслити красу і колоритність цього місця, в ньому є все що треба для затишного відпочинку.
За якийсь час я дістався місця призначення, яке багато хто міг бачити на відкритках що символізують Італію. Це місто входить до заповідника Чінкве Терре, що було внесено до спадщини Юнеско в 1997 році. Чінкве Терре складається з 5ти дуже колоритних і мальовничих сіл, і я приїхав в найгарніше з них - Манароллу. В саме село заїхати нема можливості, тож мотоцикл я залишив в передмісті і далі пішов пішки. Зовсім трохи часу довелось витратити, щоб ийти до набережної. На мій подив людей було не дуже багато, що не могло мене не тішити. Взагалі там є чим зайнятись і де погляти, але я одразу приступив до найсолодшого так як темп моєї подорожі цього вимагав. Взагалі ця мандрівка для мене це швидше розвідка, щоб вибрати місця куди я точно ще повернусь, так от Чінкве Терре без сумніву увійшло в список. Повертаючись до Манаролли хочу підкреслити красу і колоритність цього місця, в ньому є все що треба для затишного відпочинку.
Краса красою, але намет там не поставиш, тож я поїхав на мало не єдиний кемп в тому регіоні, дорога до якого пролягала горами, тож я знову попав в довбаний дощ і туман. До мого кемпінга залишалось ще 10 км, тому я заїхав в кемп який попався першим по дорозі, але ціна в 21 євро мене обурила на що я сказав, що їду в кемпінг нижче подивлюсь як там, ціна одразу спустиласб до 19 євро, але це насторожило ще більше і я мовчки поїхав про що не пошкодував, мій кемпінг був затишним, дешевшим (17 євро) і поруч моря. Кемпінг мені дуже сподобався, не знаю чому, все якось компактно, напевно так в моєму розумінні має виглядати кемп.
Далі по стандарту поставив намет, прийняв душ, поправ речі, приготував вечерю, посидів в неті і ліг спати. Святкова вечеря була смачною. Так я відсвяткував свій 29ий день народження, як сказав мій друг в привітанні "найкращий подарунок ти вже зробив собі сам" і це факт.
Далі по стандарту поставив намет, прийняв душ, поправ речі, приготував вечерю, посидів в неті і ліг спати. Святкова вечеря була смачною. Так я відсвяткував свій 29ий день народження, як сказав мій друг в привітанні "найкращий подарунок ти вже зробив собі сам" і це факт.
ДЕНЬ ДВАНАДЦЯТИЙ
Чінкве Терре - Аоста 470 км
Початок смуги невдач...
Один з тих днів в мандрівці, які є для того, щоб все не було занадто ідеально...День почався звичайно і ніщо не передбачало проблем. Встав рано, поснідав, висушив намет, зібрався і рушив.
Оскільки цього дня треба було проїхати нормальну відстань і ще щось встигнути побачити я вирішив скористатись виключно платними дорогам. Без проблем за короткий час виїхав на автостраду і відкрутив ручку газу, кілометри давались дуже легко, проїхав 20...30...50...75 км, думаю, треба заправитись, щоб потім ця потреба не лежала на голові. Тож став на заправців, залив повний бак, як раптом, ні з того, ні з сього в голову приходить думка "Павербанк на зарядку поставив на рецепції, але забрати то не забрав...Та хай тобі грець Денис, дірява ти голова". Починаю прикидувати що проїхав 75 км, скільки пішло бензину, скільки часу, і скільки піде що повернутись за павербанком, далі співставляю це все з вартістю ПБ і моєї телефонною зарядки, часу на пошук і придбання цих девайсів...все-таки терези переважили в бік повернутись. Короче, ставлю навігатор на повернення в кемпінг, довелось доїхати до воріт виїзду біля Генуї. Я був в Генуї 5 років тому і добре пам'ятаю її божевільні розв'язки на висоті кількасот метрів над землею, тому з'їжджати і виїжджати з міста не дуже хотів, оскільки це зайняло б досить багато часу, враховуючи що то була година пік. Навігатор показує, що можна розвернутись (на автобані Карл), що я і роблю перед самим воротами виїзду і прямую в бік свого з'їзду до Чінкве Терре, дорогою міркуючи, що напевно дурницю я втнув.
Логіка роботи цих воріт така, на в'їзді водій отримує квиток а на потрібному виїзді згідно місця заїзду і відносно місця виїзду обраховується подолана відстан а відповідно і вартість. Тобто на перший погляд виглядає логічно, що якщо ти виїжджаєш на тих самих воротах, то в квитанції буде нуль, це перший висновок, який я одразу зробив, але одразу наступним було те що мені вліплять штраф, ці думки не виходили мені з голови аж до самого з'їзду. Залишається декілька сотень метрів і...я промахуюсь, не знаю яким чином, просто пропустив свій з'їзд і поїхав далі, навігатор переналаштувався автоматично і показав ще один розворот на автобані, який я також здійснив. Не буду тягнути кота за яйця, я доїха до потрібного з'їзду, де на мене інспектор подивився квадратними очима, запитав чи нема в мене іншого квитка, потім щось почав бурмотіти до колеги, наказним тоном сказав проїхати два метри вперед, щоб записати номера, довелось підкоритись. Ну все, думаю, зараз як вліпить мені штраф...так і сталось мені порахували максимум, що я міг проїхати тим відрізком автобанів, а саме 73 євро. Виписали "довгий квиток" і випровадили.
Настрій був нікчорту, я був дуже злий на себе. Але за декілька хвилин заспокоївся, оскільки це не рядова подорож автобусом а повноцінна мандрівка, де не буває все гладко, тому нічого картати себе, потрібно проаналізувати ситуацію, зробити правильні висновки і запобігти повторенню таких випадків у майбутньому, поділитись цією інфою з іншими, класична ретроспектива.
Оскільки цього дня треба було проїхати нормальну відстань і ще щось встигнути побачити я вирішив скористатись виключно платними дорогам. Без проблем за короткий час виїхав на автостраду і відкрутив ручку газу, кілометри давались дуже легко, проїхав 20...30...50...75 км, думаю, треба заправитись, щоб потім ця потреба не лежала на голові. Тож став на заправців, залив повний бак, як раптом, ні з того, ні з сього в голову приходить думка "Павербанк на зарядку поставив на рецепції, але забрати то не забрав...Та хай тобі грець Денис, дірява ти голова". Починаю прикидувати що проїхав 75 км, скільки пішло бензину, скільки часу, і скільки піде що повернутись за павербанком, далі співставляю це все з вартістю ПБ і моєї телефонною зарядки, часу на пошук і придбання цих девайсів...все-таки терези переважили в бік повернутись. Короче, ставлю навігатор на повернення в кемпінг, довелось доїхати до воріт виїзду біля Генуї. Я був в Генуї 5 років тому і добре пам'ятаю її божевільні розв'язки на висоті кількасот метрів над землею, тому з'їжджати і виїжджати з міста не дуже хотів, оскільки це зайняло б досить багато часу, враховуючи що то була година пік. Навігатор показує, що можна розвернутись (на автобані Карл), що я і роблю перед самим воротами виїзду і прямую в бік свого з'їзду до Чінкве Терре, дорогою міркуючи, що напевно дурницю я втнув.
Логіка роботи цих воріт така, на в'їзді водій отримує квиток а на потрібному виїзді згідно місця заїзду і відносно місця виїзду обраховується подолана відстан а відповідно і вартість. Тобто на перший погляд виглядає логічно, що якщо ти виїжджаєш на тих самих воротах, то в квитанції буде нуль, це перший висновок, який я одразу зробив, але одразу наступним було те що мені вліплять штраф, ці думки не виходили мені з голови аж до самого з'їзду. Залишається декілька сотень метрів і...я промахуюсь, не знаю яким чином, просто пропустив свій з'їзд і поїхав далі, навігатор переналаштувався автоматично і показав ще один розворот на автобані, який я також здійснив. Не буду тягнути кота за яйця, я доїха до потрібного з'їзду, де на мене інспектор подивився квадратними очима, запитав чи нема в мене іншого квитка, потім щось почав бурмотіти до колеги, наказним тоном сказав проїхати два метри вперед, щоб записати номера, довелось підкоритись. Ну все, думаю, зараз як вліпить мені штраф...так і сталось мені порахували максимум, що я міг проїхати тим відрізком автобанів, а саме 73 євро. Виписали "довгий квиток" і випровадили.
Настрій був нікчорту, я був дуже злий на себе. Але за декілька хвилин заспокоївся, оскільки це не рядова подорож автобусом а повноцінна мандрівка, де не буває все гладко, тому нічого картати себе, потрібно проаналізувати ситуацію, зробити правильні висновки і запобігти повторенню таких випадків у майбутньому, поділитись цією інфою з іншими, класична ретроспектива.
Повернувшись до кемпінга, я забрав свій, вже діамантовий, павербенк. Вирішив порадитись з місцевою ітлійкою адміном кемпа, розповів їй про ситуацію, показав квиток, на що вона помахала головою і сказала що нічим допомогти не може. Ну і дідько з ним подумав я. Попитав своїх колєг мотоциклістів, шо то таке і чи можна уникнути оплати, совість в мене була чиста, тому я твердо вирішив не платити, якщо виникне так можливість. Однозначної відповіді я не отримав і оскільки в мене було 15 днів, щоб покрити той квиток я вирішив на даний момент не замоорочуватись і рушив до Аости.
Більша частина шляху до цілі не відрізнялась чимось фантастичним, вже ближче до Альп краєвиди почали мінятись і їхати стало цікавіше, зробив кілька зупинок для фото і перепочинку.
Врешті-решт заїхав в Альпійські містечко Аоста, першим ділом поїхав в супермаркет. закупився всякими ніштяками і поїхав на кемпінг. Приїхав вже під саме закриття рецепції. де мен зустріла адмін, що не говорить англійською, для мене це була несподіванка, тому ми якось на пальцях домвоились що я заїжджаю.
Врешті-решт заїхав в Альпійські містечко Аоста, першим ділом поїхав в супермаркет. закупився всякими ніштяками і поїхав на кемпінг. Приїхав вже під саме закриття рецепції. де мен зустріла адмін, що не говорить англійською, для мене це була несподіванка, тому ми якось на пальцях домвоились що я заїжджаю.
Поставив намет, приготував вечерю, напхався і пішов ближче до рецепції шукати вай фай, щоб прозвітуватись де я є і глянути прогноз погоди на затра. Задачка виявиась не з легких, оскільки все було запаролене і пароль лише в адміністратора, яка вже, напевно, доїдала равіолі на вечерю...Ну, робити нічого, йду в місто шукати вай фай. Довго шукати не довелось і я швидко його знайшов, маже через дорогу.
Написав звіт, і поліз на сайти погоди, які принесли невтішні новини, погода на Монблані, моїй наступній точці - буде припаскудна, плюс туман, дорівнює гроші за проїзд під горою і канатка до вершини - на вітер. Тому я прийняв вольове рішення їхати наступного дня в Швейцарію. Повернувся на кемпінг, зробив запис в бортовий журнал, зробив кілька фото і пішов спати. От такою пригодою відзначився цей день.
Написав звіт, і поліз на сайти погоди, які принесли невтішні новини, погода на Монблані, моїй наступній точці - буде припаскудна, плюс туман, дорівнює гроші за проїзд під горою і канатка до вершини - на вітер. Тому я прийняв вольове рішення їхати наступного дня в Швейцарію. Повернувся на кемпінг, зробив запис в бортовий журнал, зробив кілька фото і пішов спати. От такою пригодою відзначився цей день.
ДЕНЬ ТРИНАДЦЯТИЙ
Аоста - Obergoms 260 км
Сніговий полон...
Погода видалась прекрасною незважаючи на прогнози, тому я ще раз перевірив якою вона буде на Монблані, нажаль, геть нічого не змінився, в додачу я ще глянув вебкамери з обсерваторії на вершині і вони підтвердили моє рішення попереднього дня - туди нічого пхатись. Трохи розповім чому я так хотів туди поїхати. Справа в тому що кілька років тому на вершині відкрили оглядову кімнату під назвою "Крок в пустоту", з якої відкривається фантастичний вид, оскільки я таке дуже люблю тому і визначив це місця як обов'язкове для відвідування. Але, нажаль, не склалось, ну нічого, думаю, ще встигну там побувати.
"Крок в пустоту"
Хай там як, але рухатись далі треба, тому я націлився на Швейцарію, де як я думав мене чекало море позитивних вражень. Перетин кордону з Швейцарії був доволі екзотичним, а саме крізь платний тонель Св. Бернард під горою, що вартувало мені 17 євро.
Швидко і легко промайнув той тонель і приїхав в...дощ і холод Швейцарії, причому переміна була настільки різкою, що я навіть не повірив спочатку. З несподіванки зупинився на чиємусь подвір'ї і почав одягати на себе весь одяг що мав, як раптом приїхали господарі будинку і подвір'я, добродушно посміялись і привітались, напевно, таке видовище для них не було новинкою:)
Швидко і легко промайнув той тонель і приїхав в...дощ і холод Швейцарії, причому переміна була настільки різкою, що я навіть не повірив спочатку. З несподіванки зупинився на чиємусь подвір'ї і почав одягати на себе весь одяг що мав, як раптом приїхали господарі будинку і подвір'я, добродушно посміялись і привітались, напевно, таке видовище для них не було новинкою:)
Оскільки часу в мене вивільнилось багато, так як на Монблан я не поїхав, то треба було чимось себе зайняти, і я звернув в перше ліпше місто, яке привернуло мою увагу стародавнім замком на пагорбі, назва цього міста Сіон.
Я не одразу знайшов парковку, тому поставив мотоцикл біля місцевого байка. близько 15ти хвилин мені зайнло підійнятись до замку, звідки відкрилась дуже гарна гірська панорама, на фоні якої я і влаштував собі ланч.
Швейцарська мрія
Я не одразу знайшов парковку, тому поставив мотоцикл біля місцевого байка. близько 15ти хвилин мені зайнло підійнятись до замку, звідки відкрилась дуже гарна гірська панорама, на фоні якої я і влаштував собі ланч.
Наступним поінтом для мене було мітечко Цернец та вид на гору Матернхорн, ну думаю, раз Монблан не побачу то хоч це чудо пироди відкриється моєму взору. Та яке там, приїхав в те високогірне село, і всі вершини були покриті туманом, навкруги дубар собачий, на запланованому кемпінгу лежить сніг. Та хай йому грець...і тут до мене дійшло що в травні до Швейцарії нічого пхатись, що зрештою суперечить моєму попередньому досвіду в Австрії, два роки тому, адже тоді була прекрасна погода і все було видно, можливо це зумовлено тим що Австрійські Альпи знаходяться на нижчій висоті, не знаю. Хай там як, легендарну Матернхорн я також не побачив, тому рушив в низовину, в пошуках кемпінга, де по моїх припущеннях мало б бути тепліше .
Скидаю я метри висоти а тепліше не стає, в голову лізуть думки, ну все чувак ти в Швейцарії, доведеться розкошелитись на кімнату в готелі. Я вже і змирився з тією думкою, але всі готелі закриті хай їм грець. Тож вирішив ставати на найближчому кемпі, і лягати спати у всьому що мав з собою. Декілька кемпінгів було зачинено, і коли вже майже смеркалось, я таки знайшов відчинений. Заходжу, питаю чи є кімнати вільні, адмін окинув мене оком і каже "Ну, спеціальна ціна, зі сніданком і тільки для тебе - 50", морально я був готовим до такої ціни, але чому б не спробувати скинути, кажу "а якщо без сніданку?", той відповідає "ну тоді 40". В результаті, ті 40 то були не євро а франки, що в перерахунку на євро вийшло 36. Доволі непогана ціна за повноцінні умови в Швейцарії, егеж? Доречі територія, де ставлять намети була під двометровим шаром снігу на тому кемпі...
Заради цього виду їхав в Цернец (фото з інтернету)
Ну думаю, хоч тут пощастило. Швейцарець помітив що я посвіжів на обличчі тож вирішив трохи побалакати зі мною і розпитати куди я прямую далі. Ну я такий розповідаю, що там Давос, можливо Стельвіо пас, ще водоспад один в Швейцарії, на що той каже "Куди ти дядя зібрався, тут все перекрито снігами...", в мене аж щелепа відвисла, він щось почав молоти про переїзди потягом під горами, але я цей варіант одразу відкинув, бо мислив українськими категоріями і в уяві в мене постала ціла бригада швейцарців, які заштовхують мій мотоцикл у вагон і в результаті я отримую квитанцію на 500 євро, тому цей варіант я одразу відкинув як непідйомний. Пішов я в номер сушити речі, бо так, я черговий раз потрапив під дощ. Подумав ще, буду вирішувати по одній проблемі на раз. Короче речі просохли, вечерю з'їв, зігрівся. Ну мабуть, треба вирішувати що робити завтра, назад повертатись не є хорошим варіантом, їхати вперед нікуди, бо все завалено снігом, думав навіть кардинально міняти маршрут в бік Франції і Стразбурга, в мене там живуть друзі сім'ї. Але, про всяк випадок, вирішив таки перевірити варіант залізниці. Тож з допомогою гугл мапс, проклав маршрут від свого поточного місця перебування містечка Obergoms до Лугано, навігатор показав переправу через залізничну станцію мого містечка, що переправа до містечка Реалп займе 15 хвилин. Хм, цікаво скільки це коштує, заліз на сайт залізниці і побачив що ціна смішна, всього 19 євро, тут мені як камінь з душі спав, але як то все виглядає для мене залишалось загадкою, тому я поліз на ютуб дивитись. Все виявилось доволі просто, вагон заїздить стик-в-стик з пероном, автівки заїжджають на платформу відкритого вагону, а мотоциклісти і роверисти мають окремий, закритий вагон, тож мої переживання з приводу, що я вилечу десь на повороті з потяга в гірську прірву виявились марними:)
Ситий, в теплі і з хорошим планом я міцно заснув до наступного ранку...
ДЕНЬ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Obergoms - озеро Ізео (Італія) 310 км
Найгірше позаду...
Я встав рано в ранці, з бажанням як можна швидше забратись геть з цієї холодної Швейцарії. Приготував сніданок, зпакувався. Про всяк випадок захотів перепитати все що вияснив вчора в адміна на рецепції, але його там ще не було, тому я дістав мотоцикл з гаража самостійно, запакував речі на нього і рушив в бік залізничної станції.
Через вчорашній псєчий холод я трохи простудився і стрептоцит з аптечки став дуже впригоді. Обов'язково беріть аптечку в таку подорож, від голови від сраки, горла... короче на всі випаки життя, місця вона займає небагато а в дорозі вона може стати безцінною, в мене навіть джгут від артеріальних кровотеч був із собою, правда возив я його в набедренній сумці окремо, щоб був під рукою в разі чого.
Через вчорашній псєчий холод я трохи простудився і стрептоцит з аптечки став дуже впригоді. Обов'язково беріть аптечку в таку подорож, від голови від сраки, горла... короче на всі випаки життя, місця вона займає небагато а в дорозі вона може стати безцінною, в мене навіть джгут від артеріальних кровотеч був із собою, правда возив я його в набедренній сумці окремо, щоб був під рукою в разі чого.
Залізниця розташовувалась одразу поруч, тому доїхати до неї не склало труднощів. Запаркував мотоцикл і пішов до касирів в приміщення. Питаю скільки коштує перевезти мот і мене з Обергомса в Реалп, отримую відповідь 21 франк, видихаю з пологшення, даю гроші і беру квиток. На вулиці вже зформувалась невелика черга, але так як попередній потяг я прогавив, довелось почекати 20 хвилин до наступного, потяги їздять кожні пів години.
Підїжджає мій, машини валять вперед і працівники залізниці махають мені вказуючи на закритий вагон, тут я видихнув з полегшенням. Тож я без великих зусиль заїхав в той вагон, двері за мню автоматично зачинились, я заглушив двигун і поставив на першу передачу. Мотоцкилістам забороняєтсья покидати мотоцикл без нагляду під час руху, тому я чемно сидів на ньому всі 15 хвилин шляху. Більше частина дороги пролягала під горою, тож я даремно витирав вікна вологими серветками сподіювачись побачити і зняти щось через вікна вагону:) У вагоні також була закрита секція з сидіннями, для велосипедистів, короче все дуже цивільно, по-швейцарськи.
Підїжджає мій, машини валять вперед і працівники залізниці махають мені вказуючи на закритий вагон, тут я видихнув з полегшенням. Тож я без великих зусиль заїхав в той вагон, двері за мню автоматично зачинились, я заглушив двигун і поставив на першу передачу. Мотоцкилістам забороняєтсья покидати мотоцикл без нагляду під час руху, тому я чемно сидів на ньому всі 15 хвилин шляху. Більше частина дороги пролягала під горою, тож я даремно витирав вікна вологими серветками сподіювачись побачити і зняти щось через вікна вагону:) У вагоні також була закрита секція з сидіннями, для велосипедистів, короче все дуже цивільно, по-швейцарськи.
Через 15 хвилин потяг прибув до моєї станції, я підїхав до воріт, вони відчинились автоматично і ще декілька десятків метрів я проїхав відкритим вагона, щоб опинитись на пероні. А далі все по звичному сценарію, виїхав на дорогу і вперед до міста Лугано, по дорозі знімаючи потрясні види.
Приблизно через 2 години я дістався свого проміжного пункту призначення і одразу почав шукати де парканутись на набережній Лугано. Такого місця не було, тож я став поруч місцевого мотоцика. як вже робив це в Сіоні. Поскидав всю екіпу на мот і пішов в Макдональдс, не переживаючи за речі, це ж Швейцарія...
Замовив Prime меню з якимось добрим бургером, яке обійшлось мені в 17 франків, незважаючи на ціну бургер мені в горло поліз, бо я був вже добре голодний:) Ще трохи посидівши, я почав шукати, де можна оглянути місто з висоти пташиного польоту і знайшов таке місце на сусідній горі, до якої і рушив. За декілька десятків хвилин дістався майже самої вершини. залишив мотоцикл і далі пішов пішки. На вершині гори вже традиційно був ресторан, тож найкращий вид бачили його відвідувачі, але я знайшов не менш чудове місце і трохи посидів там, щоб познімати панорами та відео.
На спуску з гори мене знову застав короткочасний дощ, якому я вже не дивувався і ніяк не реагував. Доволі швидко вдалося покинути місто і виїхати на автомагістраль, а далі вже діло техніки, відкрутив ручку газу, набрав 120 км і так тримав до самого з'їзду на озеро Ізео, зупиняючись тільки на заправку і фото.
Діставшись озера я поселився на першому кращому кемпінгу, який виявився геть не заселеним. Хотів пожити на ньмоу два дні, але глянувши прогноз я зрозумів, що мені така халява не світить і не тому що завтра дощ, завтра якраз мала бути чудова погода, а от післязавтра мали бути зливи а саме на той час я планув об'їздити свій черговий майлстоун - Доломітові Альпи. Такого казусу я не міг допустти, тому твердо вирішив, що завтра зранку треба рухатись далі. Потім була вечеря і все по стандарту. Я ліг спати з думками, що завтра буду дивитись на Доломіти при хорошій погоді.
ДЕНЬ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
озеро Ізео - Brunico (Італія) 350 км
Дивовижні гори...
Ранок нічим особливим не відмітився, я зібрався і рушив, в бік Доломітів. Всі місця до оглядин були внесені у мобільний додаток і я не пошкодував, що так зробив, адже навігатор повів мене через глухі села, і якраз там, без перебільшень, відкривались найкращі краєвиди.
Отож про все попорядку, я рушив по автостраді, тому в місце призначення дістався вже до обіду і тут я впав в шок, таких гір я ще ніколи не бачив, все що було до того потьмяніло на їх фоні, а бачив я вже не мало, до того в моєму активі вже були всі українські Карпати, Кавказькі гори, Альпи (австрійські, французькі, швейцарські), Татри, Піренеї, та Чорногірські гори.
Спочатку приїхав в село звідки роблять одній з навідоміших фото доломітових Альп, називається воно St. Maddalena.
Швиденько зоорієнтувався звідки буде відкриватися найкращий вид і рушив туди, місце виявилось неподалік гостьового дому з ловочкою, як на замовлення, там я і осів на годину часу, спочатку просто торчав роздивляючись гори, тоді прийнявся робити фото і відео, використав все що мав в арсеналі, тоді перекусив і рушив на Гардена пасс. Доречі, ось координати 46,6457290, 11,7072240 звідки я споглядав всю цю неймовірну красу. Щодо Ґрадена пасс то в мене не було особливих очікувань щодо нього і я безмежно цьому радий, бо краса відкрилась заворожуюча, ніяких слів не вистарчить, щоб описати побачене, тому просто покажу фото.
Багато разів поспіль я зупинявся для знімків, з кожним витком серпантину ставало дедалі холодніше адже непомітно для себе я виїхав на 2137 м. Першим ділом на перевалі я побіг і купив собі значок, як медаль що подолав Ґардену, тепер я сміливо і гордо можу називати свій мотоцикл Муфлоном:)
Покайфував на перевалі, поробив знімки, відео і почав спускатися в пошуках кемпінгу і наче в розплату за побачене погода почала стрімко погіршуватися, похолоднішало і настав дощ, який спочатку я вирішив трохи перечекати на подвір'ї закритого готелю. Якийсь час сидів там але через 20 хвилин я занудився тож вдягнув дощовик і поїхав. Всі кемпінги і готелі по дорозі були зачинені, ніде було сховатися від дощу і я зціпивши зуби таки доїхав куди планував. На привеликий жаль вільних кімнат на кемпінгу не виявилось, але вже смеркало і їхати кудись ще то була так собі преспетктива, тож вирішив залишитись. Добряче піддатий господар заледве заповнив формуляр на гостя, тоді показав де можна ставити намет, де туалет і душ.
Намет я ставив під дощем, через що він всередині також був мокрим, вже потім я докумекав, як можна було цього уникнути. Придумав навіть кілька варіантів, зібрати його в приміщенні душової і просто перенести на місце - це перший, а другий був накритись зовнішнім слоєм намету і під ним встановлювати внутрішній, такий варіант підійде більше для гірських походів.
Завершивши справу я позакидав свої речі всередину, мотоцикл сховав під накриття поруч, і заліз в намет переодягатися і готувати вечерю. Найголовніше в таких умовах це зберегти підстилку і спальник сухими а все решта висохне, або бодай підсохне за ніч.
Далі похавав, пизалипав в інтернеті і з горем пополам заснув. День закінчився з думками, що скоро вже додому...
ДЕНЬ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Brunico (Італія) - Цель ем зе (Австрія) 220 км
Озерний...
Ранок, виявився неочікувано добрим, стояла гарна, сонячна погода, яка дала змогу просушити намет і речі, в додачу я черговий раз використав прогрітий мотоцикл як сушарку, через що все швидко стало сухим, навіть черевики в такий спосіб зміг досушити.
Тож поки всі мої речі сохли я швиденько приготував снідання, наївся і прийнявся до зборів, відносно швидко завершив і пустився в дорогу.
По дорозі в Австрію я заїхав на декілька гірських озер. Перше озеро називається Браєс, сподобалось мені найбільше, туристів було небагато в силу того що на годиннику лише 10 ранку. Поруч припаркувалась група байкерів на крутезних літрових турендурах на зразок супертенере, GS 1200, Бенеллі і тд, я біля них виглядав як бідний родич, зі своїм старічком і потріпаним екіпом:), "зато я бачив більше" подумав я і з високопіднятою головою пішов дивитися озеро, перед тим швиденько замінивши батарею камери, я зрозумів наскільки мудрим рішенням було придбати портативне зардне для батарей моєї камери.
Тож озеро, виявилось гарним, і навіть прикувало увагу на декілька хвилин, потім вже стало скучно, бо ж самі розімієте, за більш ніж 2 тижні в дорозі я надивився такого, що мене вже мало чим здивуєш, принаймі в цій подорожі, тому довго часу я там не гаяв і назнімавши матеріалу поїхав до наступного озера неподалік. По дорозі мені трпилось ще кілька озер, які я геть не планував відвідувати, але чисто для галочки став і пофоткав їх.
Наступним озером по маршруту було Місуріна, також дуже гарна водойма, якщо будете проїздити десь поруч, обов'язково заїдьте поторчати там. А після фотографувань я поїхав в місто Лієнц, де мені потрібно було прийняти важливе рішення.
Погода знову зіпсувалась і я вирішив зупинитися в макдональдсі на кофібрейк, та міркування а також, щоб глянути дешеві номера на Цель ем зе (Австрія) і поспілкуватися з домом. Планував два дні пожити на озері, щоб бодай трохи змінити ту лихоманку дороги в режимі якої я перебував останні 10 днів. Номерів не виявилось, тож почав досліджувати наступне по важливості питання а саме переїзд через Ґросґльокнер, це високогірна дорога на зразок Ґардена пасс. Рішення складалось з кількох складових, це вартість, погода і доцільність. Вирішальним чинником для мене стала хмарна погода, хоча на вебкамері з гори я побачив, що хмара інколи відступає і все прояснюється, але за 26 євро їхати в холод і можливий дощ, на гору, щоб побачити те що я вже бачив вчора на Ґардена пасс..."Не вартує" - подумав я.
Тож я надав перевагу проїзду під горою через безіменний тонель за 11 євро. Крізь тонель я виїхав до Австрії від чого мій настрій піднявся, і якось відчув себе як вдома, адже до того вже бував в Австрії тричі і майже всю її проїхав спочатку автобусом, тоді ровером а два роки тому мотоцкилом. Крім того бензин в Астрії коштує в середньому 1.15 на противагу Італійським 1.70, Це стало для мене доволі важливо враховуючи той факт, що бюджет вже доходив до резерву. З хорошим настроєм я доїхав в кемпінг на озері.
Цікавим співпадінням стало те що я парканувся точно на те саме місце, де ночував 2 роки тому, тільки поруч не було п'яних німців як минулого разу:). По сусідству від мене була голандська сім'я (чоловік і жінка:), а з іншого боку стояла новенька Yamaha ztx 660 Tenere на турецьких номерах, мотоцикл моєї мрії, біля мотика стояв намет і нікого навкруги "мубуть, господар пішов десь гуляти" - подумав я. Але що це я, намет сам себе не поставить, тому оглянувшись навкруги я прийнявся його ставити. Вже коли я завершував з наметом, сусідній намет біля Ямахи зашарудів і звідти виліз господар мотика одразу привітавшись зі мною. Ще за кілька хвилин ми стали побалакати про мотики і маршрут, нашу розмову почув голандець і підскочив каже "хлопаки та я теж мотоцикліст, тільки зараз на машині. а так то я свій", ну і тут ми стали говорити про все на світі, пріоритетно звісно ж про мотомандри, голан
дець здивувався що ми з турком так добре говоримо англійською, бо як він думав східні люди англійської ні бум-бум. Короче так ми простояли не менше як півтори години, аж сонце почало заходити за обрій і я заманивши нових знайомих до свого мотика, почав паралельно з розмовою готувати вечерю (хітрєц). На вечерю в мене був грибний суп з пакета, якого в результаті вийшло на двох, але я був такий голодний, що без проблем з'ї все сам.
Вид з кемпінга
Після вечері, самовільно поставив павербанк на зарядку в ресторані поруч рецепції і пішов спати. В Австрії не слід переживати, що хтось поцупить ваші речі, не той рівень життя в цій країні. Далі подумав трохи як і куди їхати завтра, прогноз погоди не тішив тому я вирішив взяти курс на Львів, по дорозі зупинитись лише в одному місця для відвідування.
ДЕНЬ СІМНАДЦЯТИЙ
Цель ем зе (Австрія) - Neubruck 250 км
Цель ем зе (Австрія) - Neubruck 250 км
Нижня Австрія...
Відзначився хорошою погодою, що стало рідкістю для мене впродовж останнього тижня. Першим ділом вирішив відвідати якусь оглядову площадку щоб подивитись на озеро з висоти. Нажаль. цього разу точка виявилась не самою вдалою. тож на довго я там не затримався і рушив в бік тогоденної цілі.
Спочатку я не помітив нічого особливого, але згодом дорога ставала все більш цікавішою з точки зору управління мотоциклом а саме звивистою і мальовничою, високі гори змінилися низькими в оточенні безкрайніх зелено-жовтих лугів.
Не зіпсував мені враження навіть дощ, який почав падати десь після обіду. Впродовж дороги я ще зупинявся кілька разів для фотографій. Також не оминув супермаркет, потрібно було прикупити хліб для сиру та ковбаси які залилишись ще з Італії, в противному випадку вони могли здохнути до ранку, ну і в якості гарніру для гуляша я вибрав макарон:)
Я виїхав на суто сільські дороги вони ставали все більш мальовничішими, погода покращилась, тож мене не дуже тягнуло в кемпінг і я ще катнувся місцевими горбами і лісами. На одній з зупинок в лісі я знайшов туристичний притулок з баштою, яка мала дах і вікна на 3 боки з потрясним видом, мені дуже закортіло переночувати в тій башті, але відчуття безпечності таки перемогло. Кілька наступних годин. я катосив і отримував задоволення. навіть пофоткав місцевих корів для приколу.
Коли вже добряче втомився то таки приїхав в кемпінг, який виявився доволі пристойним, з басейном, постриженим газоном і навіть кролячим мінізоопарком ціна також склала 17 євро відповідно, що для Австрії є доволі дорого, зазвичай ціна варіюється в межах 12 євро.
Тож я поставив намет і прийнявся готувати вечерю, зварив макарони. змішав все з гуляшем (не з кролятини:) і з таким задоволенням то все з'їв, що навіть не помітив як сонце зайшло за обрій і прийшов час спати. Поки кипіла вода для макаронів я таки встиг зробити кілька знімків кемпінга.
ДЕНЬ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Neubruck - Брно (Чехія) 240 км
Найгірший...
Як ви вже зрозуміли, погода не жаліла мене впродовж всіє поїздки, тай як досвідчений гірський ходок я не звик нарікати на погоду, бо знаю, що в природи нема поганої погода, є невдало підібрана екіпа...Але те з чим я зіткнувся того дня поставило мене в глухий кут. Поясню що стало передумова такої ситуації. При зборах в дорогу я опирався на попередній досвід, який я отримав в поїздці два роки тому, тож оскільки тоді мені вистарчило одного старенького дощовичка я подумав що так само буде і цього разу. Але дітька з два, від самого ранку валив проливний дощ.
До години 11 дощ не випускав мене з намету, як плюс я отримав можливість неспішно вилежатись і приготувати собі сніданок, оскільки все необхідне заздалегіть поклав до намету, щоб не бігати до мотоцикла зранку під дощем. Коли ж я таки дочекався, що дощ трохи всчух, я виліз з намету і поніс розбирати його під накриття рецепції.
До дому залишалось 950 км, які я хотів подолати за один день...наївний. Вже через пів години я вимок до трусів, оскільки дощ посилився. На вулиці було близько 10 градусів тепла, тож 240 км я їхав до Брно в "райських" умовах вчепившись заціпенілими пальцями за кермо, я навіть не зробив жодної зупинки.
По дорозі від дощу я якось "розмяк", почали в голову лізти дурні думки типу "ну нашо тобі то треба", "Шо ж ти так погано підготувався"і тд. але якось моментально зібрався і сказав собі "Хватить нити, зберись і зконцентруйся". Тоді ж я і вирішив, що все так і має бути в справжній пригоді. Рішення я зайшов, спочатку треба було зігрітись, тож при в'їзді в Брно, я знайшов найближчий Мадональдс. Холодний і голодний, без лиця я заповз в Макдак, замовив собі гарячої кави і Біг мак меню. Трясучимися руками дав картку для оплати, взяв піднос, скинув з себе всі ті мокрі шмати і прийнявся їсти. То, напевно, були найсмачніший бургер і кава, які я їв в Макдональдсі. Далі я вирішив наступним чином, бронюю кімнату, їду купити собі повний захист від дощу, щоб завтра за будь якої погоди одним махом дістатися Львова. Так і зробив, причому, мотомагаз виявився за 450 метрів від Мака, відповідно і готельчик я підібрав поруч, як бонус то все було на саме тому виїзді з міста, який потрібний, щоб завтра швидко махнути в бік дому.
Магазин з мотоекіпою виявився гігантських розмірів, напевно десь як футбольне поле, асортимент величезний, там було все, від кепок з мотосимволікою до мотоциклів. Це мене сильно здивувало, оскільки місто невелике, але як виявилось пізніше в місті проходить MotoGP, що без сумніву було сюрпризом для мене. Підійшов до каси і питаю, де можна подивитися дощовик, дівчинка слухняно покликала консультанта який все показав і підібрав мені потрібний розмір. Я не став скупитись пам'ятаючь що пережив того дня і купив повний захист, куртку, штани, чехли на черевики і резинові рукавиці, все разом обійшлось мені в 3300 грн або 106 євро, тобто частина резервного бюджету пішла в хід:).
Задовлений що завтра ніякий дощ вже не стане мені перешкодою на шляху додому я вирушив в свій готель. На рецепції чех виявився російськомовним, ми швидко порозумілись, що було добре, оскільки я хотів як можна швидше зняти з себе все мокре, щоб зігрітись.
Порозвішував все мокре по номеру. тож він перетворився на циганських табір. Решту вечора залипав в неті і відігрівавсяпід ковдрою, тішучи себе думкою що завтра ввечері буду вже вдома.
ДЕНЬ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
Брно (Чехія) - Львів (Україна) 650 км
Мокрі автобани Польщі і "тепла" зустріч вдома...
Оскільки подолати того дня я мав доволі солідну відстань, я поквапився виїхати чим швидше, тож на 7 ранку вже був на сніданку в столовій, швидко перекусив, далі позаносив всі речі з номера на мот, змастив ланцюг, заскочив на мот поїхав. Вже плювати хотів на корки, навіть не бачив їв перед собою, бо я вже подумки був вдома.
Дорога додому була виключно по новеньких автобанах, тож я топив на всі гроші. Тільки виїхав з Чехії як попереду помітив чорнющу хмару, тому не чекаючи поки почне падати дощ. я зупинився на першій кращій зправці і вдягнув все куплене попереднього дня, подумки тішучись, що прийняв правльне рішення вчора купивши все від дощу. Зрозуміло що за 10 хвилин я заїхав під ту хмару і попав під дощ, який мені тепер геть не заважав. Так я топив всю дорогу, зупиняючись лише на брамах оплати і кожні 150 км. За якийсь час дощ припинився, але не надовго, чим ближче я був до кордону тим сильнішим ставав дощ, і останні 100 км до кордону я їхав в справжню зливу, прямо як два роки тому.
Рухався автострадами А1 та А4. на шляху було лише 2 брами, де з мене зняло в сумі 10 злотих або 2,5 євро, смішна плата порівнюючи з італійськими автобанами. Автобан А6 привів мене прямо до пропускного пункту Краківець. Всю чергу я об'їхав без жодних угризінь совісті і став за три машини перед будками перевірки документів. На всю процедуру пішло близько 45 хв і я опинився в Україні. Перекусив на заправці і рушив далі, останні 80 км були вже легкими, бо я знав що вже вдома і це якось заспокоїло.
Проте ця мандрівка приготувала кілька останніх сюрпризів. На об'їздній побачив смертельне ДТП, потім на Володимира Великого жінка збила собаку, яка пербігала дорого по пішохідному переходу, на щастя собака стала і побігла далі, а от жінка навіть не зупинилась, далі біля Монументу слави мене підрізав поц на польських номерах, а ще за кілька хвилин біля Стрийського базару таксист виїжджачу з другорядної дороги не надав мені перевагу, але швидкості були низькими, тому там і не пахло ДТП.
Всі ці випадки дали чітко і ясно знати "Вуйко, ти вдома".
ВИСНОВКИ ТА ПОРАДИ
...бонус для тих, хто дочитав
- По такому маршруту їхати треба починаючи з другої половини травня як мінімум
- Італія дуже дорога країна, сміливо множте те що ви порахували по цій країні на півтора
- Робіть перерви і живіть по кілька днів на одному місці, від мотоцикла треба відпочивати
- Давайте собі 30 хв спокою, на кожному місці куди приїжджаєте, не знімайте, не балакайте з кимось, не їжте, просто дивіться і закарбовуйте в пам'яті заради чого приїхали.
- Будь які невдачі то невід'ємна частина такої пригоди, не спішіть діяти в складних умовах, дайте собі трохи часу, щоб заспокоїтись і непоспішаючи подумати над рішенням проблеми
- Ну і само собою чіткий захист від дощу то маст хев
Загалом рахую що поїздка вдалась на 90%, я нею дуже задоволений.
Якщо у вас виникатимуть якісь питання пишіть їх в коментарях, я залюбки поділюсь всім, що знаю!
Підписатися на:
Дописи (Atom)